Конкретні пропозиції щодо покращання нашого життя вже сьогодні.

Як повідомили ЗМІ (наприклад, газета «Лица» від 21 01), Кабінет Міністрів планує стягнути гроші за навчання з тих колишніх студентів-бюджетників, які працюють не в бюджетній сфері.

  Повністю поділяючи задум цієї реформи, я вважаю, що вона не досить радикальна і, приймаючи за чисту монету гасло «Почую кожного», вношу такі пропозиції:

-               У випадку, коли якійсь мерзотник взагалі не працює, стягнути з нього кошти за яслі,  дитячий садочок, школу, та вуз – бо держава не для того навчала свого раба, аби він отримував допомогу по безробіттю.

-               Відновити стародавню практику, коли заарештований сам оплачував своє утримання. Оскільки ж тут є дві різні традиції – в Московський державі в’язень платив, коли його заковували в кайдани, а на Заході – коли розковували, та враховуючи багатовекторність нашої зовнішньої політики, пропоную стягувати платню в обох випадках. Так само необхідно стягувати з заарештованих гроші за послуги міліції, прокуратури, судді та службово-розшувального собаки.

-               Після смерті людини обов’язково потрібно утримати з нього гроші за послуги пологового будинку, бо кожен ворог народу, який мав нахабство вмерти, тим самим ухиляється від роботи у бюджетному секторі.

Ми повинні бути вдячні цим ветеранам

Ніхто з варварів не знає значення слова «свобода».

Геродот.

Як стало відомо, наша міліція робить різні дивні рухи навколо письменниці Марії Матіос, оскільки на неї поступили два, якщо казати українською мовою, доноси – спочатку ветерани «Великої Вітчизняної війни» вимагали вилучити з продажу її книгу, бо  письменниця, бачте, порівняла один з бездарних пам’ятників з фалосом.  Та, як сказано у заяві міліції « наприкінці листопада 2010 року Голова ради організацій ветеранів народний депутат України П.С.Цибенко звернувся до Генеральної прокуратури України з депутатським запитом щодо правової оцінки висловлюванням, які допускає авторка у тексті своєї книги "Вирвані сторінки з автобіографії" у бік меморіальних пам’ятників радянським воїнам» - причому, вживши слова у множині, комуніст тим самим визнав, що пам’ятників, що заслуговують на порівняння з фалосом, у нас багато.  До речі, згаданий депутат дуже полюбляє виступати від імені ветеранів, хоча народився у 1949 році, і , безсумнівно, є ветераном, тільки не війни, а Верховної Ради – де, хоча й б’ються в рукопашну, але на оборону Кавказу та штурм Карпат (саме під час цих операцій мій дід отримав поранення) це не схоже. 

  Я вважаю, що ми ПОВИННІ БУТИ ВДЯЧНІ ЦИМ ВЕТЕРАНАМ, бо вони в черговий раз СПРОСТУВАЛИ МІФ ПРО «звільнення України радянською армією». Невже ж у 1945 році у Східній Європі наступила свобода? Автори доносів вважають, що так. Але їхні дії показують, що вони свободу розуміють за Орвеллом  -«Свобода – це рабство».

   Вони б’ють себе в груди та кричать «Ми визволителі», а самі не визнають за іншими права на  критику навіть бездарного монументу.

« Ніхто з варварів не розуміє значення слова свобода»…

"Якщо у справу замішався професор, треба бути готовим до найгіршого"

Цей, безумовно, найкращий вислів Ф.Енгельса приходить мені на пам'ять майже кожного разу, коли проводиться круглий стіл, або інша тусовка, присвячена історичним питанням.

На жаль, організатори таких речей не знають, хто справжній вчений, а хто просто захистив дисертацію, і запрошують не найкращих, а  тих, хто сидить вище  

Тому серед запрошених найчастіше опиняються   В.В. Іваненко та   В.К. Якунін , яких я вважаю фальсифікаторами історії. Їх агресивне неуцтво я хочу розкрити на прикладі їх спільної книги: "ОУН та УПА у Другій світовій війні: проблеми історіографії та методології".
Отож про методологію і поведемо розмову, причому мушу зізнатися, що я лишаюся багато в чому прихильником ленінської методології (не плутати з ідеологією), зокрема, вважаю абсолютно правильною думку Леніна про те, що завжди треба ставити питання "qui prodest?" - "кому вигідно?". Також зізнаюся, що єдине, в чому згоден з авторами, так це в тому, що головними принципами методології повинні бути об'єктивність та історизм.

Сталося так, що вперше я відкрив цю книгу на с.96-97 та прочитав таке:" Репресії та депортації сталінського режиму не можна виправдати. Але чому вважається законною та виправданою підготовка ОУН до збройного повстання проти законної та легітимної влади?" Законна та легітимна - це одне і теж саме, автори просто не знають історичної термінології та, головне, нічого не бажають знати про повстання голландців проти законної влади Філіппа ІІ, американців проти законної влади Георга ІІІ, боротьбу ірландців проти законної влади тієї ж таки Англії, угорців, чехів та багатьох інших народів проти легітимної влади австрійського імператора - прикладів багато. ( До речі, як бути з повстанням Богдана Хмельницького проти легітимного короля та законно обраного сейму?)

Трохи раніше (с 93) стверджується, що законність та легітимність радянської влади ствердило населення Західної України "своєю активною участю у виборах". Хіба обидва професори не знають, ЯК проводилися радянські вибори? Виходить, що вони й досі вважають законними "вибори" одного депутата з одного кандидата…

Історизм та об'єктивність полягають в тому, що Радянський Союз був тоталітарною державою, де будь-яка форма захисту своїх ідей, окрім опору зі зброєю в руках, була абсолютно неможлива.

Автори вважають - і повторюють це кілька разів - що сталінські репресії були спровоковані націоналістами (с 114 та багато інших). Вони навіть пишуть "Влада ЗМУШЕНА(!) (виділено мною -К.К.) була реагувати на антидержавні, протиправні дії…". По-перше, залишається довести, що це ОУН спровокувала Леніна на декрет про розстріл селян-заручників, якщо залізничну колію не розчистять від снігу, та на наказ забирати в селян України вдвічі більше хліба, аніж встановлено продрозкладкою (а продрозкладка - це всі надлишки. Я часто задавав своїм учням питання: "Що це - вдвічі більше, ніж всі надлишки?", а вони без підказок відповідають: " Голодомор"); або що запровадження у 1938 році машини-душогубки (автор винаходу - завгосп Московського Управління НКВС   Берг) сталося тому, що "влада змушена реагувати на протиправні дії" - бо через провокації ворогів народу вже й куль не вистачало.

По-друге, на с 51-52 автори гостро критикують Центральну Раду за те, що вона не підтримала Жовтневу Революцію та почала роззброювати Червону Гвардію, заарештовувати більшовиків…Отже, коли готується повстання проти комуністів - це протиправні дії. Коли самі більшовики повстають - це законна революція. Сталін, аби запобігти повстанню, масово знищує людей - це він змушений реагувати "на антидержавні дії". Центральна Рада, аби запобігти повстанню, роззброює та арештовує - цього ніяк не можна! Чудова методологія та яка ж об'єктивна… Цю методологію застосовували усі тирани усіх часів та народів - моя влада законна, бо так записано у прийнятих мною самим законах, отож я маю право знищувати тих, хто проти. Будь слухняним рабом - і нічого з тобою не станеться.

До речі, в тому документі, який автори вважають відповіддю режиму на дії ОУН (с 96), йдеться про депортацію 100 тис. ПОЛЯКІВ!  Історики мене зрозуміли, прфессорам пояснюю, що в ОУН НІКОЛИ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ПОЛЯКА.

Та це ще навіть не квіточки, а бруньки. Далі професори пишуть: " Якби вони (ОУН та УПА) були загальноукраїнськими організаціями або виступали ТІЛЬКИ ЗА НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНУ ЧИ НАЦІОНАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНУ АВТОНОМІЮ ГАЛИЧИНИ, ТО, НАПЕВНО, МАЛИ Б ЯКЕСЬ ПРАВОВЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ ПІДГРУНТЯ…"

Цих слів досить - можна боротися за автономію Галичини, не можна - за незалежність усієї України… Щодо загальноукраїнської організації - то це словоблуддя, бо всі національно-визвольні повстання, як успішні, так і ті, що зазнали поразки, починалися в одному регіоні, а потім, якщо вдавалося, виходили за його межі.

Відповідно до своєї методології автори засуджують демонстрацію ветеранів ОУН в Києві у таких словах: "То ж які моральні підстави мали представники ОУН - УПА проводити демонстрацію в Києві, для визволення якого від фашистів вони абсолютно нічого не зробили?".

Моя ж методологія підказує мені, що звільняти Київ довелося тому, що фашисти його захопили. А захопили тому, що у фланг захисникам Києва вдарив Гудеріан. А він зміг вдарити, бо комуністи створили таємні училища для навчання німецьких танкістів та льотчиків на території СРСР (Німеччині було заборонено навчати льотчиків та танкістів). Що якби не допомога СРСР, то Німеччині знадобилося б значно більше часу, аби підготуватися до нової війни. Що пакт Молотова-Ріббентропа дав Гітлеру можливість бити своїх противників поодинці. Що Гітлер прийшов до влади, бо комуністи розкололи демократичні сили Німеччини.

Я беру в руки офіційну біографію Ернста Тельмана, написану Інститутом марксизму-ленінізму НДР та читаю промову генсека німецької компартії 20 листопада 1932 року. До призначення Гітлера канцлером залишилося 70 днів. Тельман закликає створити єдиний пролетарський фронт та перераховує, кого він хоче там бачити: "соціал-демократи, християни, ГОТОВІ ДО БОРОТЬБИ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІСТИ, члени вільних профспілок". Більшість читачів вже все зрозуміла, для професорів пояснюю, що націонал-соціалісти - це гітлерівці… Це не єдиний факт, і навіть не єдина сотня фактів - з такими "антифашистами" Гітлер міг нічого не боятися. А якби комуніст Берг не винайшов машини-душогубки, то, може, фашисти менше б знищили радянських людей. Бо самі вони не додумалися б.
З нечуваним блюзнірством автори звинувачують ОУН :" Тоді, коли весь український народ самовіддано … заліковував рани, бандерівці, продовжували …братовбивчу громадянську війну". Формулювання "весь народ" виходить з методології, що, мовляв, наші однодумці - це народ, а інші - вороги народу. Подобається це комусь, чи ні, але оунівці - частина українського народу. По-друге, якраз у цей час загороджувальні загони самовіддано боролися зі спробами українських селян втекти з районів, охоплених третім голодомором.

Але навіть не це основне. Головне - що влада і не думала дати українському народу можливості хоч якогось вибору, народ не міг висловити свою точку зору навіть з дріб'язкових питань, більше того, в умовах тотальної цензури народ і не міг сформувати свою точку зору, бо він не знав фактів. І радянська імперія крала у нас майбутнє, забороняючи найперспективніші науки, до речі, автори посилаються на " свідчення" Т.Лисенка [!] як на історичне джерело. Це той самий "народний академік", який нищив генетику та генетиків, який стверджував, що в нього під час дослідів від пари ховрашків народилося жабенятко, з насіння капусти виросла ріпа, що вівці НІКОЛИ не народжуються від овець ("овца из овцы - это чепуха") - виявляється, він у 1960 р. на пресовій конференції повідомив світову громадськість про страшні злочини ОУН, а автори вважають це достовірним історичним джерелом. Питання – чому влада для такої заяви не знайшла історика чи юриста, занадто для них складне.  
Тепер я маю намір дещо змінити порядок викладення та розгляну методологію Іваненка та Якуніна за окремими її аспектами та за допомогою прикладів.

Приклади прямої неправди:

1. На с 242 без будь-яких зауважень наводиться документ з оригінальною назвою "З виступу голови українського центрального комітету ОУН В. Кубийовича з холопською вдячністю фашистським окупантам за створення дивізії буржуазно- націоналістичних головорізів СС "Галичина".

Панове "проФФесори"! Центрального комітету ОУН не існувало НІКОЛИ! А Кубийович був безпартійним. (До речі, вони його і в авторському тексті називають оунівцем).

2. На с 113 написано: "За останніми розрахунками фахівців Міністерства юстиції Польщі на території Західної України та Західної Білорусії радянські репресії 1939-41рр. охопили всього 473 тис. громадян …" Використання слова "ВСЬОГО" означає, що професори вважають цю цифру маленькою… Та цитата сфальшована. У висновку польського Мінюсту насправді сказано "473 тис. колишніх громадян Другої Речі Посполитої " - різниця величезна, бо, окрім колишніх володінь Польщі, були ще румунські, репресували також громадян тодішньої Румунії.

Оце так історія з географією! Роблять вигляд, що Буковини не існує, в такий засіб зменшують кількість жертв і називають це науковою методологією! Я не вірю і ніколи не повірю, що можна не знати таких елементарних речей. Школярі знають про приєднання Буковини до Бессарабії! Другим доказом, що неправда - свідома, є сам факт фальсифікації цитати.

Третій зразок неправди: автори запитують -" чому США та Англія …пішли на союз зі "сталінським Радянським Союзом" (лапки авторів), а не з гітлерівською Німеччиною?". З цього робиться висновок проти ОУН, проте…  Історики вже регочуть, решті пояснюю: Англія оголосила війну Німеччині 3 вересня 1939р. Майже через два роки Гітлер напав на СРСР і ці країни автоматично стали союзниками. У промові 22 червня Черчилль підкреслив, що «нацизм успадкував найгірші риси комунізму» і у Англії НЕМАЄ ІНШОГО ВИХОДУ, БО У ВИПАДКУ ПЕРЕМОГИ НАД СРСР ГІТЛЕР ЗНОВУ НАПАДЕ НА БРИТАНІЮ. (До речі, цей абзац з промови Черчилля майже дослівно зівпадає з листом Гітлера до Муссоліні, яке було написано лише за день до того, тобто сер Уїнстон правильно розгадав задуми ворога.  Ще через півроку Гітлер сам проголосив війну США. Отож ці три країни стали союзниками не з власної волі, а … Гітлер сам створив коаліцію проти себе.
Я міг би навести ще десятки випадків прямої неправди, але тоді не залишиться місця для інших аспектів методології авторів, зокрема для НАПІВПРАВДИ.

Два професори присвячують чотири сторінки апології В.І.Леніна як діяча, що вірно розв'язав національне питання, але аналіз його діяльності завершують …1917роком.
    Просте питання - якщо Ленін НА СЛОВАХ критикує П'ятакова за  україножерство, а НА ДІЛІ ставить того ж П'ятакова на чолі уряду України, НА СЛОВАХ критикує Лаціса за жорстокість, а НА ДІЛІ призначає його головою Всеукраїнської ЧК - то яка ціна словам Ілліча?

Ще приклад напівправди: автори картають підручники з історії України за те, що в них мало приділяється уваги подіям за межами України, зокрема, Курській битві. І ані слова про те, що, крім підручників з історії України існують підручники з всесвітньої історії, причому на уроках з теми "ІІ світова" обидві історії об'єднуються, учні працюють і з одним підручником, і з іншим. Це знову ж, далеко не повний перелік випадків напівправди, яку багато хто вважає гіршою за повну брехню.

Пробачте. Мало не забув найбільш ганебний випадок. Автори багато разів посилаються на документи ОДНІЄЇ ветеранської організації, як на точку зору ВСІХ ветеранів. Проте існує інша, альтернативна організація, яка визнає УПА і активістом якої був їхній покійний особистий друг, професор Черненко. Зараз вони роблять вигляд, що героя війни - рядового Черненка - не існувало на світі…

Автори порушують закон логіки "Тягар доказів". Вони цитують газетні статті радянської доби, де понаписано всяких жахів без жодних посилань на документи та питають, чому українські вчені їх не спростовують. Ні, автори повинні були навести докази, що вони не брешуть.

Якунін та Іваненко порушують наукову етику. Вони якнайдокладніше переповідають критику Леніним Троцького та Юркевича. Яке відношення мають до ОУН хоч той, хоч другий - це таємниця їхньої методології, але…Вони ані словом не згадують, що ж Юркевич та Троцький відповідали Ульянову, а вони відповідали, і відповідь Юркевича дуже сильна. Така гра в одні ворота попросту непристойна.   Мабуть, у них і досі в голові не вкладається, що Ленін – не Бог, а людина і правило "якщо розповідаєш про полеміку, то треба викласти погляди обох сторін" поширюється і на Леніна з його опонентами.

Так само, роблячи екскурс в історію XVII-XVIII ст. та картаючи Мазепу за "зраду" (с 19), автори неначе навмисно обирають тільки ті аргументи, які повністю спростував М.Ю. Брайчевський. Висувати аргументи та замовчувати давно оприлюднені контраргументи - це не об'єктивність і не історизм. Це - ганьба.

Так само непристойним методом автори захищають термін "Велика Вітчизняна війна" . Вони визнають, що він народився не в народі, але терміни "виробляє сама наука". І додають, що цей термін безроздільно панував в радянський історіографії. Проте його виробила зовсім не наука. Вперше він з'явився у передовій статті газети "Правда" від 23 червня 1941, автором якої був Омелян Ярославський , що має таке ж відношення до науки, як Сталін до гуманізму. Термін Ярославського безроздільно панував тому, що цензура не пропустила б ніякого іншого. Посилатися на таке панування - це просто моветон.

А тепер, читачу, згадайте початок статті та задайте собі питання:"qui prodest така методологія?"

Ручні в нас екологи

17 грудня в Дніпропетровську пройшла пресова конференція аж чотирьох екологічних організацій, які презентували план заходів проти новорічних ялинок.

  Скажу зразу – нічого проти заміни зрубленої ялинки на ялинку пластикову або, ще краще, на ялинку «в горщику», яку потім можна десь висадити, я не маю. Хоча знаю, що продаються ялинки (та смеречки) спеціально вирощені на плантаціях, де замість кожної зрубаної садять нову, отож коли один з екологів почав свою промову з того, що дерева повинні виробляти кисень, то це – не сюди. Скільки виробляло, стільки й виробляє – хоча, повторюю, нічого проти «альтернативних варіантів» не маю, сам колись зняв сюжет, де пропагувалася ідея «прикрась живе дерево».

  Але, як виявилося, екологи збираються витрачати на кампанію проти ялинок чималі кошти та людські ресурси. Наприклад, збираються купувати ялинкові кульки, робити на них напис, що ялинка теж хоче жити, та вішати ці кульки на всіх ялинках, куди екологів пустять.

  … Справа в тому, що останнім часом як місцева влада, так і київський уряд прийняли ряд рішень, скерованих на цілеспрямоване перетворення природи нашого регіону в «оточуюче середовище», в якому немає місця якомусь там homo sapiens.

  Пальму першості, беззаперечно, тримає  постанова Кабміну від 3 листопада 2010 року № 2047-р «Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець», яким дозволено чотирьом підприємствам -ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ВАТ «Суха Балка», ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - скидати в Інгулець неочищені стоки, начебто –тимчасово. Хто не знає – з Інгульця беруть питну воду десятки населених пунктів двох областей, сумарна кількість населення яких наближається до мільйона.

  За дуже випадковим і зовсім некорупційним збігом обставин два підприємства з чотирьох – ті самі, на яких свого часу був Генеральним директором О.Вілкул – зараз дніпропетровський губернатор.

  У відповідь на питання – чи збираються екологи боротися проти таких (я назвав ще кілька) дарунків уряду я почув багато красивих слів, але серед них не було простого «так».

  Більш того, один з екологів почав переконувати мене, що удари по чисто дикій природі повинні турбувати більше, аніж труєння людей (привести б його у конкретну палату, де лежать конкретні діти, отруєні нашою водою чи нашим повітрям!). Коли ж я, не витримавши, зауважив, що склад стоків у Кривому Розі такий, що вся риба точно загине, то почув у відповідь: «Я б почав з цього».

  Це десь там, у культурних  країнах, є нормальні активісти екологічного руху, які виходять на акції протесту і часто перемагають.

   Наші «захисники природи» поділяються на дві групи: одні освоюють кошти, виділені владою чи якимось фондами на імітацію бурхливої діяльності, інші самі себе переконали в тому, що захищати треба природу, а не людей – хоча там, де наші люди не витримують, там і природа загине. 

Інтернет: політика, швидкість, естетика

 Нещодавно я брав участь у досить цікавому журналістському семінарі, організованому центром «Тамариск». Обговорювали питання інтернет-журналістики, яка, на мій подив, несподівано зустріла противників.

  І саме  під час обговорення я зрозумів причини такого впертого консерватизму.

Вся історія журналістики була історією погоні за швидкістю. Хто перший повідомив новину, той і виграв.

 Але в Радянському Союзі конкуренції не було, тому журналісти радянського походження фактор швидкості просто ігнорують.

  Навіть якщо хтось з нас і згадував прочитане в дитинстві, як жюльвернівській  Гедеон Спілет, аби не втрачати першого місця у віконця телеграфіста, поки йшла битва, передавав телеграфом зміст перших глав Біблії («такий трюк обійшовся «Нью-йорк геральд» у дві тисячі доларів, проте газета першою отримала інформацію») ми не пов’язували  це знання зі своїм життям.

  Дехто і зараз не пов’язує.

Газети та телебачення вже в агонії (газети ще й самі себе добивають, бо в більшості випадків наполовину чи більше заповнюють себе передруками з … Інтернету. Часто купиш три газети, а там одні й ті ж матеріали – з Обкому,  Главреду… )

  Поки що інтернет-журналістика використовує цю свою перевагу не по повній програмі, бо всі тягнуть в Інтернет міркування, коментарії, глибокодумні роздуми ( трапляється - ні на чому не засновані), і часто дуже цікаві факти тонуть у цьому морі. Інтернет-спільнота України ще не розвила в собі культуру розповсюджувати, перш за все факти.

  Коли Путін поїхав до селян з погорілих сіл, то сюжет у новинах про радісну зустріч з’явився через чотири години, але на той час на ютубі вже три години п’ятдесят хвилин висіло відео – як воно було насправді, посилання на це відео були вже на сотнях сайтів ….І не слід недооцінювати можливості Інтернету на тій підставі, що він є не в кожного. По-перше, статистика у більшості випадків вказує кількість ІР-адрес, а часто однією адресою користуються кілька людей (зайдіть до класу інформатики будь-якого навчального закладу). По-головне, варто частині користувачів розповісти новину своїм знайомим, аби утворилася інформаційна хвиля, потужність якої залежить лише від однієї обставини – наскільки ця новина цікава.

Причому монтаж інтернет-відео хоча й можливий, але легко викривається. Саме так трапилося, наприклад, коли прокремлівський рух «Наші» розмістив змонтований ролик, де пікнік, що мав місце кілька років тому, перетворювали на героїчну акцію сьогодні. Години не пройшло, як з’явилися коментарі, де неспростовно доводився монтаж.

  Часто кажуть, що зараз народу – з політичних міркувань – байдуже, що сюжети в інтернеті «непричисані», кострубаті. Це не зовсім так. Якщо дивитися на відео-інтернет-журналістику, як на явище мистецтва, то вона зараз переживає ту стадію, яку пережило мистецтво образотворче в середині ХІХ ст. Тоді, під час заворушень в російській академії мистецтв студенти висловили невдоволення тим, що їх змушують «выделовать Ахиллеса бистроногого из какого-нибудь мужика». Той, хто працював на телебаченні, знає, що саме в це неминуче перетворюється будь-який монтаж, навіть за умов відсутності політичної цензури. Ти перетворюєш косолапого мужика в Ахіллеса, прибираючи те, що не відноситься до суті події – і це,   повторюю, в кращому випадку.

  Але зараз ми маємо суспільний попит на не змонтоване відео, і тут є не лише політичні, але й естетичні причини. Певна, і не така вже мала частина суспільства, хоче бачити так, як було. Без ретуші. А інша частина суспільства не заперечує. Тобто ми маємо справу зі зміною естетичних крітерієїв суспільства - крім усього іншого.

 

Не отступайте ІІ

Сейчас необходимо наращивать активность, поскольку власть не только давит, но и маневрирует (см. заявление Януковича, что ему нужны заключения экспертов). Бросается в глаза и отсутствие попыток организовать митинги в поддержку любимой власти.

  Сейчас главное – разъяснить другим слоям населения, что вопрос касается не только и, может быть, не столько предпринимателей.

 ИЗ-ЗА Кодекса всё подорожает.  Увеличение акцизов на горючее предусмотрено открытым текстом ( http://potok.ua/main/20692-marshrutki-v-kieve-podorozhayut-v-dva-raza.html), в результате подорожает транспорт и всё, что перевозится транспортом.

  Затем последует новый виток инфляции со всеми вытекающими.

Кроме того, налоговый кодекс – только первая ласточка. На подходе Жилищный кодекс, позволяющий сносить любые дома без согласия жильцов ( http://bayki.com/info/116373)

Законопроект,  поднимающий плату за обучение в ВУЗах на высоту Эвереста (http://bayki.com/info/116373), Трудовой кодекс, где статьи о рабочих подозрительно напоминают законы Древнего Рима о рабах…  Всё это ждёт своей очереди.

 И мы можем сделать так, чтобы сила действия была превзойдена силой противодействия.

   Но необходимо прекратить повторять одни и те же ошибки!

Сейчас Сеть переполнена горькими жалобами на ГАИ, не пустившую людей в Киев.

    А что, это сложно было предвидеть? Это что, в первый раз? Или в десятый?

В Киев, возможно, есть смысл ехать, если вы уверены в том, что прорвётесь.

Я пишу «возможно» потому, что задачей любой массовой акции – привлечение внимания народа. Желательно – всего народа. С этой точки зрения, 1000 человек, даже доехавших до Киева, мало что добавят к тем, кто там уже есть.

 Зато 1000 человек плюс ещё, хотя бы, столько же (из числа тех, кто не может поехать) в центре Днепропетровска – это заметно.

 Особенно, если, не ожидая внимания СМИ, немедленно выкладывать в Интернет.

И, разумеется, снова и снова заклинаю не слушать адептов теории «раз я не хочу слезать с печки, значит ничего нельзя сделать».

Как всегда в последние годы, они жалуются на недостаток лидеров и цитируют Высоцкого – «настоящих буйных мало, вот и нету вожаков». Пушкина эрудиты, видимо, не читали – «Нужен был предводитель, предводитель сыскался». Можно привести и мнение великого философа В. Соловьёва: «Никогда не было такого случая в истории, чтобы дело стало за людьми. Не оказалось у французского короля Карла VII надёжных советников и полководцев – явилась крестьянская девочка из Дом-Реми (Жанна д'Арк –К.К.); ослабели московские бояре в смутное время – выручил нижегородский мясник (К.Минин-К.К.); не было в 1812 году Суворова – обошлось и с Кутузовым.»

  Борьба – если это настоящая борьба – рождает лидеров. Скажу более, те, кто агитирует против активной деятельности, ссылаясь, что «нету вожаков», не пойдут и за идеальным лидером, буде таковой явится. Скажут, что не такой. Нимба вокруг головы нету.

 Именно поэтому я придаю такое значение борьбе за референдум, поскольку в процессе создания инициативных групп и сбора подписей выявятся новые лидеры.

  Возражение, что «был уже референдум в 2000 году», несостоятельно. В шести вопросах той референдури Венецианская комиссия насчитала 67 юридических ошибок, всё спускалось сверху, и реально никакого общественного движения в поддержку референдума не было и быть не могло.

 Если власть сорвёт референдум – это возможно, как возможен проигрыш сражения – инициативные группы по сбору подписей могут и должны стать детонаторами массовых выступлений. Кроме того, срыв властью референдума о ДОВЕРИИ  СЕБЕ, любимым, произведет плохое впечатление на Совет Европы (и не только). Кое-кто может и невыездным стать.

К.Когтянц

Не отступайте, предприниматели!

Сегодня все мыслящие люди Украины надеются на то, что вы не отступите, потому что сломают вас – прижмут к ногтю всех.

            Вопреки тому, что многие из вас учили в советской школе, все позитивные революции – то есть революции, после  которых страна становилась более свободной – совершили не бедняки, а те, кому было что терять. Так было в Англии, США, во Франции в 1830г и во многих других странах. Не случайно большинство позитивных революций началось из-за незаконных налогов.

 Вы располагаете самым эффективным в политической борьбе оружием – деньгами, и вы можете пустить его в ход, в том числе и ассиметрично – финансируя не только акции, прямо связанные с грабительским кодексом, но и другие – акции против цензуры, например. Напрашивается поддержка студенческого движения - ибо, хотя власть и обещала, что табачные мечты о сдирании со студентов платы за всё, включая воздух, не будут воплощены- на самом деле законопроект подготовлен:

http://www.unp.ua/ua/bodycomments/29561.htm

Замечу, что больших денег и не нужно – при хорошей организации можно за несколько сот гривень устроить кое-что серьёзное.

 Не слушайте тех, кто хнычет – «всё равно ничего не добьётесь».Эти люди – проклятие нашей страны.

 Они шипели, что «не добьетесь независимости» - ну и где он, «Союз нерушимый республик голодных»?

Мне лично не раз и не два пророчили – «ничего вы не сделаете, пройдёт Кучма  на третий срок» - ну и где этот Кучма?

Туда же можно отправить  и невольничий кодекс с Азаровым заодно.

Сейчас вам для победы нужна, прежде всего, решимость бороться до конца.

Следующий этап – борьба за референдум. Да, референдум можно сорвать. Но правильно организованная борьба в любом случае не пройдёт бесследно. В ходе сбора подписей можно и нужно создать организационные структуры и провести широкую агитацию, рассказав народу, что кодекс бьёт не только по капиталистам, но и по фермерам и рабочим. Для этого можно использовать как новейшие средства – интернет, так и старые добрые листовки. Да и в газетах «на правах рекламы» - честно говоря, не так это уже и дорого.

Не является полной фантастикой и присутствие в эфире – если добиваться этого последовательно и целенаправленно.

Как сказал один буржуа (Дантон сам себя так называл – буржуа) для победы нужны четыре вещи – смелость, смелость, ещё раз смелость и всегда смелость.

Константин Когтянц
член провода областной организации

Украинской Народной партии.