Ручні в нас екологи

17 грудня в Дніпропетровську пройшла пресова конференція аж чотирьох екологічних організацій, які презентували план заходів проти новорічних ялинок.

  Скажу зразу – нічого проти заміни зрубленої ялинки на ялинку пластикову або, ще краще, на ялинку «в горщику», яку потім можна десь висадити, я не маю. Хоча знаю, що продаються ялинки (та смеречки) спеціально вирощені на плантаціях, де замість кожної зрубаної садять нову, отож коли один з екологів почав свою промову з того, що дерева повинні виробляти кисень, то це – не сюди. Скільки виробляло, стільки й виробляє – хоча, повторюю, нічого проти «альтернативних варіантів» не маю, сам колись зняв сюжет, де пропагувалася ідея «прикрась живе дерево».

  Але, як виявилося, екологи збираються витрачати на кампанію проти ялинок чималі кошти та людські ресурси. Наприклад, збираються купувати ялинкові кульки, робити на них напис, що ялинка теж хоче жити, та вішати ці кульки на всіх ялинках, куди екологів пустять.

  … Справа в тому, що останнім часом як місцева влада, так і київський уряд прийняли ряд рішень, скерованих на цілеспрямоване перетворення природи нашого регіону в «оточуюче середовище», в якому немає місця якомусь там homo sapiens.

  Пальму першості, беззаперечно, тримає  постанова Кабміну від 3 листопада 2010 року № 2047-р «Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець», яким дозволено чотирьом підприємствам -ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ВАТ «Суха Балка», ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - скидати в Інгулець неочищені стоки, начебто –тимчасово. Хто не знає – з Інгульця беруть питну воду десятки населених пунктів двох областей, сумарна кількість населення яких наближається до мільйона.

  За дуже випадковим і зовсім некорупційним збігом обставин два підприємства з чотирьох – ті самі, на яких свого часу був Генеральним директором О.Вілкул – зараз дніпропетровський губернатор.

  У відповідь на питання – чи збираються екологи боротися проти таких (я назвав ще кілька) дарунків уряду я почув багато красивих слів, але серед них не було простого «так».

  Більш того, один з екологів почав переконувати мене, що удари по чисто дикій природі повинні турбувати більше, аніж труєння людей (привести б його у конкретну палату, де лежать конкретні діти, отруєні нашою водою чи нашим повітрям!). Коли ж я, не витримавши, зауважив, що склад стоків у Кривому Розі такий, що вся риба точно загине, то почув у відповідь: «Я б почав з цього».

  Це десь там, у культурних  країнах, є нормальні активісти екологічного руху, які виходять на акції протесту і часто перемагають.

   Наші «захисники природи» поділяються на дві групи: одні освоюють кошти, виділені владою чи якимось фондами на імітацію бурхливої діяльності, інші самі себе переконали в тому, що захищати треба природу, а не людей – хоча там, де наші люди не витримують, там і природа загине.