Нещодавно я брав участь у досить цікавому журналістському семінарі, організованому центром «Тамариск». Обговорювали питання інтернет-журналістики, яка, на мій подив, несподівано зустріла противників.
І саме під час обговорення я зрозумів причини такого впертого консерватизму.
Вся історія журналістики була історією погоні за швидкістю. Хто перший повідомив новину, той і виграв.
Але в Радянському Союзі конкуренції не було, тому журналісти радянського походження фактор швидкості просто ігнорують.
Навіть якщо хтось з нас і згадував прочитане в дитинстві, як жюльвернівській Гедеон Спілет, аби не втрачати першого місця у віконця телеграфіста, поки йшла битва, передавав телеграфом зміст перших глав Біблії («такий трюк обійшовся «Нью-йорк геральд» у дві тисячі доларів, проте газета першою отримала інформацію») ми не пов’язували це знання зі своїм життям.
Дехто і зараз не пов’язує.
Газети та телебачення вже в агонії (газети ще й самі себе добивають, бо в більшості випадків наполовину чи більше заповнюють себе передруками з … Інтернету. Часто купиш три газети, а там одні й ті ж матеріали – з Обкому, Главреду… )
Поки що інтернет-журналістика використовує цю свою перевагу не по повній програмі, бо всі тягнуть в Інтернет міркування, коментарії, глибокодумні роздуми ( трапляється - ні на чому не засновані), і часто дуже цікаві факти тонуть у цьому морі. Інтернет-спільнота України ще не розвила в собі культуру розповсюджувати, перш за все факти.
Коли Путін поїхав до селян з погорілих сіл, то сюжет у новинах про радісну зустріч з’явився через чотири години, але на той час на ютубі вже три години п’ятдесят хвилин висіло відео – як воно було насправді, посилання на це відео були вже на сотнях сайтів ….І не слід недооцінювати можливості Інтернету на тій підставі, що він є не в кожного. По-перше, статистика у більшості випадків вказує кількість ІР-адрес, а часто однією адресою користуються кілька людей (зайдіть до класу інформатики будь-якого навчального закладу). По-головне, варто частині користувачів розповісти новину своїм знайомим, аби утворилася інформаційна хвиля, потужність якої залежить лише від однієї обставини – наскільки ця новина цікава.
Причому монтаж інтернет-відео хоча й можливий, але легко викривається. Саме так трапилося, наприклад, коли прокремлівський рух «Наші» розмістив змонтований ролик, де пікнік, що мав місце кілька років тому, перетворювали на героїчну акцію сьогодні. Години не пройшло, як з’явилися коментарі, де неспростовно доводився монтаж.
Часто кажуть, що зараз народу – з політичних міркувань – байдуже, що сюжети в інтернеті «непричисані», кострубаті. Це не зовсім так. Якщо дивитися на відео-інтернет-журналістику, як на явище мистецтва, то вона зараз переживає ту стадію, яку пережило мистецтво образотворче в середині ХІХ ст. Тоді, під час заворушень в російській академії мистецтв студенти висловили невдоволення тим, що їх змушують «выделовать Ахиллеса бистроногого из какого-нибудь мужика». Той, хто працював на телебаченні, знає, що саме в це неминуче перетворюється будь-який монтаж, навіть за умов відсутності політичної цензури. Ти перетворюєш косолапого мужика в Ахіллеса, прибираючи те, що не відноситься до суті події – і це, повторюю, в кращому випадку.
Але зараз ми маємо суспільний попит на не змонтоване відео, і тут є не лише політичні, але й естетичні причини. Певна, і не така вже мала частина суспільства, хоче бачити так, як було. Без ретуші. А інша частина суспільства не заперечує. Тобто ми маємо справу зі зміною естетичних крітерієїв суспільства - крім усього іншого.
Комментариев нет:
Отправить комментарий