Ручні в нас екологи

17 грудня в Дніпропетровську пройшла пресова конференція аж чотирьох екологічних організацій, які презентували план заходів проти новорічних ялинок.

  Скажу зразу – нічого проти заміни зрубленої ялинки на ялинку пластикову або, ще краще, на ялинку «в горщику», яку потім можна десь висадити, я не маю. Хоча знаю, що продаються ялинки (та смеречки) спеціально вирощені на плантаціях, де замість кожної зрубаної садять нову, отож коли один з екологів почав свою промову з того, що дерева повинні виробляти кисень, то це – не сюди. Скільки виробляло, стільки й виробляє – хоча, повторюю, нічого проти «альтернативних варіантів» не маю, сам колись зняв сюжет, де пропагувалася ідея «прикрась живе дерево».

  Але, як виявилося, екологи збираються витрачати на кампанію проти ялинок чималі кошти та людські ресурси. Наприклад, збираються купувати ялинкові кульки, робити на них напис, що ялинка теж хоче жити, та вішати ці кульки на всіх ялинках, куди екологів пустять.

  … Справа в тому, що останнім часом як місцева влада, так і київський уряд прийняли ряд рішень, скерованих на цілеспрямоване перетворення природи нашого регіону в «оточуюче середовище», в якому немає місця якомусь там homo sapiens.

  Пальму першості, беззаперечно, тримає  постанова Кабміну від 3 листопада 2010 року № 2047-р «Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець», яким дозволено чотирьом підприємствам -ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ВАТ «Суха Балка», ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - скидати в Інгулець неочищені стоки, начебто –тимчасово. Хто не знає – з Інгульця беруть питну воду десятки населених пунктів двох областей, сумарна кількість населення яких наближається до мільйона.

  За дуже випадковим і зовсім некорупційним збігом обставин два підприємства з чотирьох – ті самі, на яких свого часу був Генеральним директором О.Вілкул – зараз дніпропетровський губернатор.

  У відповідь на питання – чи збираються екологи боротися проти таких (я назвав ще кілька) дарунків уряду я почув багато красивих слів, але серед них не було простого «так».

  Більш того, один з екологів почав переконувати мене, що удари по чисто дикій природі повинні турбувати більше, аніж труєння людей (привести б його у конкретну палату, де лежать конкретні діти, отруєні нашою водою чи нашим повітрям!). Коли ж я, не витримавши, зауважив, що склад стоків у Кривому Розі такий, що вся риба точно загине, то почув у відповідь: «Я б почав з цього».

  Це десь там, у культурних  країнах, є нормальні активісти екологічного руху, які виходять на акції протесту і часто перемагають.

   Наші «захисники природи» поділяються на дві групи: одні освоюють кошти, виділені владою чи якимось фондами на імітацію бурхливої діяльності, інші самі себе переконали в тому, що захищати треба природу, а не людей – хоча там, де наші люди не витримують, там і природа загине. 

Інтернет: політика, швидкість, естетика

 Нещодавно я брав участь у досить цікавому журналістському семінарі, організованому центром «Тамариск». Обговорювали питання інтернет-журналістики, яка, на мій подив, несподівано зустріла противників.

  І саме  під час обговорення я зрозумів причини такого впертого консерватизму.

Вся історія журналістики була історією погоні за швидкістю. Хто перший повідомив новину, той і виграв.

 Але в Радянському Союзі конкуренції не було, тому журналісти радянського походження фактор швидкості просто ігнорують.

  Навіть якщо хтось з нас і згадував прочитане в дитинстві, як жюльвернівській  Гедеон Спілет, аби не втрачати першого місця у віконця телеграфіста, поки йшла битва, передавав телеграфом зміст перших глав Біблії («такий трюк обійшовся «Нью-йорк геральд» у дві тисячі доларів, проте газета першою отримала інформацію») ми не пов’язували  це знання зі своїм життям.

  Дехто і зараз не пов’язує.

Газети та телебачення вже в агонії (газети ще й самі себе добивають, бо в більшості випадків наполовину чи більше заповнюють себе передруками з … Інтернету. Часто купиш три газети, а там одні й ті ж матеріали – з Обкому,  Главреду… )

  Поки що інтернет-журналістика використовує цю свою перевагу не по повній програмі, бо всі тягнуть в Інтернет міркування, коментарії, глибокодумні роздуми ( трапляється - ні на чому не засновані), і часто дуже цікаві факти тонуть у цьому морі. Інтернет-спільнота України ще не розвила в собі культуру розповсюджувати, перш за все факти.

  Коли Путін поїхав до селян з погорілих сіл, то сюжет у новинах про радісну зустріч з’явився через чотири години, але на той час на ютубі вже три години п’ятдесят хвилин висіло відео – як воно було насправді, посилання на це відео були вже на сотнях сайтів ….І не слід недооцінювати можливості Інтернету на тій підставі, що він є не в кожного. По-перше, статистика у більшості випадків вказує кількість ІР-адрес, а часто однією адресою користуються кілька людей (зайдіть до класу інформатики будь-якого навчального закладу). По-головне, варто частині користувачів розповісти новину своїм знайомим, аби утворилася інформаційна хвиля, потужність якої залежить лише від однієї обставини – наскільки ця новина цікава.

Причому монтаж інтернет-відео хоча й можливий, але легко викривається. Саме так трапилося, наприклад, коли прокремлівський рух «Наші» розмістив змонтований ролик, де пікнік, що мав місце кілька років тому, перетворювали на героїчну акцію сьогодні. Години не пройшло, як з’явилися коментарі, де неспростовно доводився монтаж.

  Часто кажуть, що зараз народу – з політичних міркувань – байдуже, що сюжети в інтернеті «непричисані», кострубаті. Це не зовсім так. Якщо дивитися на відео-інтернет-журналістику, як на явище мистецтва, то вона зараз переживає ту стадію, яку пережило мистецтво образотворче в середині ХІХ ст. Тоді, під час заворушень в російській академії мистецтв студенти висловили невдоволення тим, що їх змушують «выделовать Ахиллеса бистроногого из какого-нибудь мужика». Той, хто працював на телебаченні, знає, що саме в це неминуче перетворюється будь-який монтаж, навіть за умов відсутності політичної цензури. Ти перетворюєш косолапого мужика в Ахіллеса, прибираючи те, що не відноситься до суті події – і це,   повторюю, в кращому випадку.

  Але зараз ми маємо суспільний попит на не змонтоване відео, і тут є не лише політичні, але й естетичні причини. Певна, і не така вже мала частина суспільства, хоче бачити так, як було. Без ретуші. А інша частина суспільства не заперечує. Тобто ми маємо справу зі зміною естетичних крітерієїв суспільства - крім усього іншого.

 

Не отступайте ІІ

Сейчас необходимо наращивать активность, поскольку власть не только давит, но и маневрирует (см. заявление Януковича, что ему нужны заключения экспертов). Бросается в глаза и отсутствие попыток организовать митинги в поддержку любимой власти.

  Сейчас главное – разъяснить другим слоям населения, что вопрос касается не только и, может быть, не столько предпринимателей.

 ИЗ-ЗА Кодекса всё подорожает.  Увеличение акцизов на горючее предусмотрено открытым текстом ( http://potok.ua/main/20692-marshrutki-v-kieve-podorozhayut-v-dva-raza.html), в результате подорожает транспорт и всё, что перевозится транспортом.

  Затем последует новый виток инфляции со всеми вытекающими.

Кроме того, налоговый кодекс – только первая ласточка. На подходе Жилищный кодекс, позволяющий сносить любые дома без согласия жильцов ( http://bayki.com/info/116373)

Законопроект,  поднимающий плату за обучение в ВУЗах на высоту Эвереста (http://bayki.com/info/116373), Трудовой кодекс, где статьи о рабочих подозрительно напоминают законы Древнего Рима о рабах…  Всё это ждёт своей очереди.

 И мы можем сделать так, чтобы сила действия была превзойдена силой противодействия.

   Но необходимо прекратить повторять одни и те же ошибки!

Сейчас Сеть переполнена горькими жалобами на ГАИ, не пустившую людей в Киев.

    А что, это сложно было предвидеть? Это что, в первый раз? Или в десятый?

В Киев, возможно, есть смысл ехать, если вы уверены в том, что прорвётесь.

Я пишу «возможно» потому, что задачей любой массовой акции – привлечение внимания народа. Желательно – всего народа. С этой точки зрения, 1000 человек, даже доехавших до Киева, мало что добавят к тем, кто там уже есть.

 Зато 1000 человек плюс ещё, хотя бы, столько же (из числа тех, кто не может поехать) в центре Днепропетровска – это заметно.

 Особенно, если, не ожидая внимания СМИ, немедленно выкладывать в Интернет.

И, разумеется, снова и снова заклинаю не слушать адептов теории «раз я не хочу слезать с печки, значит ничего нельзя сделать».

Как всегда в последние годы, они жалуются на недостаток лидеров и цитируют Высоцкого – «настоящих буйных мало, вот и нету вожаков». Пушкина эрудиты, видимо, не читали – «Нужен был предводитель, предводитель сыскался». Можно привести и мнение великого философа В. Соловьёва: «Никогда не было такого случая в истории, чтобы дело стало за людьми. Не оказалось у французского короля Карла VII надёжных советников и полководцев – явилась крестьянская девочка из Дом-Реми (Жанна д'Арк –К.К.); ослабели московские бояре в смутное время – выручил нижегородский мясник (К.Минин-К.К.); не было в 1812 году Суворова – обошлось и с Кутузовым.»

  Борьба – если это настоящая борьба – рождает лидеров. Скажу более, те, кто агитирует против активной деятельности, ссылаясь, что «нету вожаков», не пойдут и за идеальным лидером, буде таковой явится. Скажут, что не такой. Нимба вокруг головы нету.

 Именно поэтому я придаю такое значение борьбе за референдум, поскольку в процессе создания инициативных групп и сбора подписей выявятся новые лидеры.

  Возражение, что «был уже референдум в 2000 году», несостоятельно. В шести вопросах той референдури Венецианская комиссия насчитала 67 юридических ошибок, всё спускалось сверху, и реально никакого общественного движения в поддержку референдума не было и быть не могло.

 Если власть сорвёт референдум – это возможно, как возможен проигрыш сражения – инициативные группы по сбору подписей могут и должны стать детонаторами массовых выступлений. Кроме того, срыв властью референдума о ДОВЕРИИ  СЕБЕ, любимым, произведет плохое впечатление на Совет Европы (и не только). Кое-кто может и невыездным стать.

К.Когтянц

Не отступайте, предприниматели!

Сегодня все мыслящие люди Украины надеются на то, что вы не отступите, потому что сломают вас – прижмут к ногтю всех.

            Вопреки тому, что многие из вас учили в советской школе, все позитивные революции – то есть революции, после  которых страна становилась более свободной – совершили не бедняки, а те, кому было что терять. Так было в Англии, США, во Франции в 1830г и во многих других странах. Не случайно большинство позитивных революций началось из-за незаконных налогов.

 Вы располагаете самым эффективным в политической борьбе оружием – деньгами, и вы можете пустить его в ход, в том числе и ассиметрично – финансируя не только акции, прямо связанные с грабительским кодексом, но и другие – акции против цензуры, например. Напрашивается поддержка студенческого движения - ибо, хотя власть и обещала, что табачные мечты о сдирании со студентов платы за всё, включая воздух, не будут воплощены- на самом деле законопроект подготовлен:

http://www.unp.ua/ua/bodycomments/29561.htm

Замечу, что больших денег и не нужно – при хорошей организации можно за несколько сот гривень устроить кое-что серьёзное.

 Не слушайте тех, кто хнычет – «всё равно ничего не добьётесь».Эти люди – проклятие нашей страны.

 Они шипели, что «не добьетесь независимости» - ну и где он, «Союз нерушимый республик голодных»?

Мне лично не раз и не два пророчили – «ничего вы не сделаете, пройдёт Кучма  на третий срок» - ну и где этот Кучма?

Туда же можно отправить  и невольничий кодекс с Азаровым заодно.

Сейчас вам для победы нужна, прежде всего, решимость бороться до конца.

Следующий этап – борьба за референдум. Да, референдум можно сорвать. Но правильно организованная борьба в любом случае не пройдёт бесследно. В ходе сбора подписей можно и нужно создать организационные структуры и провести широкую агитацию, рассказав народу, что кодекс бьёт не только по капиталистам, но и по фермерам и рабочим. Для этого можно использовать как новейшие средства – интернет, так и старые добрые листовки. Да и в газетах «на правах рекламы» - честно говоря, не так это уже и дорого.

Не является полной фантастикой и присутствие в эфире – если добиваться этого последовательно и целенаправленно.

Как сказал один буржуа (Дантон сам себя так называл – буржуа) для победы нужны четыре вещи – смелость, смелость, ещё раз смелость и всегда смелость.

Константин Когтянц
член провода областной организации

Украинской Народной партии.

Воно вважає себе людиною.

Вчора до мене в офіс подзвонила ... чи подзвонило. Голос був чоловічій. Істота ставила запитання, які вона вважала образливими, завляла, що вона не хоче, аби в Дніпропетровській міський раді були такі, як Костенко, я відповідав спокійно, теж російською мовою, і тоді почув: "Спасибо и на том, что разговариваете со мной на  ЧЕЛОВЕЧЕСКОМ языке". Давно я не чув цього фашистського терміну.

Трагедія у Синельниківському районі. Ясно, що нічого не ясно.

Як повідомив  департамент по зв’язкам з громадськістю Міністерства  Внутрішніх  Справ (http://obkom.net.ua/news/2010-10-23/1245.shtml  ) у селищі Старовишневецьке Синельніковського  району інспектор  Синельніківського  МІСЬКОГО (це важливо) відділку міліції  23 жовтня  о другий ночі застрелив одного школяра та поранив іншого.

 ЗАГИНУЛА ДИТИНА.

Прокуратура визнала застосування зброї правомірним.

За офіційною версією інспектор охороняв бланки виборчих бюлетенів у приміщенні сільради.

О другий ночі він вийшов на вулицю, начебто, для огляду території.  Тут його почали ображати та «наступати» на нього двоє п’яних старшокласників. Мент, начебто, зробив два постріли у повітря та три – по ногах одного з них, і поранив його. Але другий схопив його ззаду і мент, переклавши пістолет в ліву  руку та просунувши  ствол під пахву,  вбив його.

 Навіть якщо все так і було, чого варта підготовка «охоронця порядку», який не зміг провести    контрприйом проти шмаркача?!?!  Вдарити назад рукою, у який затиснуте руків’я макара – мало не буде! Або з силою опустити каблук на ногу нападника, розчавити кістки стопи неважко. Або присісти та перекинути через голову!

            Але є ще й кілька питань.

            Чому бюлетені у сільраді охороняв міліціонер з міста?

Чому він поночі вийшов на вулицю, хоча це однозначно небезпечно? Для охорони бланків не треба оглядати площу, навпаки, треба не виходити з того приміщення, де вони є.

Що таке «старшокласники»? Одинадцятий клас чи лише сьомий? Якщо вони були настільки п’яні, що не злякалися пострілів, то … НЕ ВІРЮ! П’яних до такого ступеню шмаркачів можна вкласти однією лівою!

            Навіть у повідомленні не сказано, що до пострілів між інспектором та дітьми був прямий фізичний контакт. ТО ХТО ПОЧАВ ПЕРШИЙ?

Мені чомусь здається, що ці питання повинні хвилювати кожну чесну людину.

 .