Дещо про журналістську етику

Сьогодні, 16 лютого я подивився репортаж дніпропетровського 11го каналу про мітинг національно-демократичних сил 15го.
Репортаж об’єктивний, гріх слово сказати. Але…
Автори надали розлоге інтерв’ю з одним з учасників, підкреслили, що він «студент одного з дніпропетровських вишів», назвали його ім’я та показали обличчя, та ще й додали, що заради мітингу він прогуляв дві пари.
Колеги, ви що?! Хочете отримати премію імені Фадея Булгаріна? Адже тепер вирахувати цього студента так же легко, як порушити Конституцію!
(Заздалегідь відповідаю тим, хто буде бухтіти «студент повинен займатися» і ця відповідь проста: ідіть лісом. Хто за п’ять років жодної пари не прогуляв, той хай перший кине камінь).
Під час останніх переговорів з представниками міськвиконкому (тоді обговорювався маршрут демонстрації на честь героїв Крут, я представляв УНП) перед нами поклали фото тих учасників демонстрації, які одягли маски і почали обурено вигукувати «Це що, злочинці, в яких проблеми з законом? Вони що, в розшуку?».
Довелося нагадати – каюся, в жорсткий формі – що чинне законодавство не забороняє носити маски, «а все, що прямо не заборонено, те дозволено». Можновладці зробили вигляд, що вони не розуміють різниці між законом та емоціями, і почали переконувати мене, що «міліції не подобається, коли люди носять маски», хоча сексуальні проблеми міліції нічого не варті у порівнянні з законом.
Чому міськвиконком вимагав, аби не було людей в масках – перше пояснення, що прийшло вам у голову, вірне.
То ще й журналісти допомагатимуть органам?

Треба бити на сполох!

Одночасна заміна керівництва п’яти київських музеїв та призначення директором Києво-Печерського заповідника молодої дівчини, яка, вручаючи премію ім.. Олеся Гончара називала його «відомим поетом», (Бідний Спіноза! Він вважав, що неуцтво не є аргументом!) привернуло увагу громадськості (поки що музейної та навколо- музейної) на обговорення в Міністерстві руйнування культури так званої технології ТЄС, або, як її ще називають, системи монетизації.
  Про її суть … надамо слово її творцям.
«И все-таки, какова конечная цель оценки музейных ценностей?
– Украина потеряла примерно тысячу экспонатов…
– Оценка поможет избежать краж?
– Проблема более глобальна, чем, чтоб не украли… Вы прекрасно понимаете, существует золотой запас в стране…
– Речь идет об обеспечении стоимости национальной валюты?
– Совершенно верно, всего-навсего. («Всього-навсього!» - К.К.)
– Музейные ценности не ликвидные, это же не товар. Как они могут обеспечивать стоимость национальной валюты?
– Это не товар. Золото тоже не товар…
– Золотовалютные резервы как раз товар, и Нацбанк, в частности, выходит с этим товаром на торги…
…–  Мы имеем на сегодняшний день гораздо больше активов, чем они используются, и никто не знает, как выйти из кризиса. Хотя, проведя всего-навсего оценку, мы подымаем статус национальной валюты... (підкреслено мою –К.К.)
 То есть мы закрепляем, что у нас вот этого есть на такие-то деньги… Если мы не собираемся его реализовывать, о какой ликвидности мы говорим? То есть его музейная ценность составляет вот такую стоимость, цифровое выражение в долларах, гривне. Вопрос больше к финансистам, а никак ни к музейным сотрудникам: как правильно рассмотреть актив который есть в стране, но которым никто не пользуется?
– Но ведь в таком контексте его использовать в принципе невозможно?
– Ну почему не возможно? Если в стране вводится закон о том что, утрированно, мы отвечаем каким-то музеем. Он «весит» 100 млрд. Взяли [кредит] 50 млрд. Проели, пропили, прогуляли… Этот музей не имеет права перемещаться за пределы государства. Вам существенно, кто будет хозяин в музее – зарубежный или внутренний – если это остается навсегда в стране и не имеет права перемещения в любую другую точку музейного шара?.. (підкреслено мою –К.К.)
  Зачем тогда открывать такую возможность даже теоретически?
- Государство не может дать нормальную пенсию людям…
– А что изменится?
– Возможность государства включить станок и дать денег.»
Сказано, як на мене, ясно. Особливо для людини, яка трохи вище заявила, що музейні працівники «нічого не роблять»…І, до речі, береться оцінювати українські культурні цінності, не володіючи українською мовою, та й російська в нього … гм…
  Вочевидь, має рацію Ю.Костенко, який порівняв «технологію» з розпродажем більшовиками творів Ермітажу (УНП готує звернення до Генпрокуратури), праві  колеги-музейщики, що вважають :
«Суть цієї системи полягає в тому, що музейні скарби розглядаються як матеріальні активи, інтегровані в економічний обіг держави, на кшталт золотовалютних резервів. За задумом розробників, при нагоді музейні речі можуть виступати заставою по кредитам, змінювати власника тощо.
І хоча лобісти цієї новації стверджують, що не планують торгувати речами з державних музеїв, вони не можуть пояснити, навіщо тоді взагалі розглядати Музейний фонд як активи ?!»
  Для тих, хто повірив, начебто музейні цінності при приватизації не будуть вивезені з України, пояснюю – якщо якийсь закордонний інвестор стане господарем музею, призначить своє керівництво, то все інше – справа техніки.

Азаров - плагиатор

Тільки що Азаров сказав про протести чорнобильців, що кілька тисяч чоловік не відбивають настроїв у суспільстві.

 За останній час я такі заяви читав вже тричі.

Автори – Бен Алі, Хосні Мубарак, Муамар Кадафі.

А протести-то у Донецьку…

Перемога

  Ми перемогли.

Сьогодні, між 9 та 10 годинами ранку Конституційний Суд України задовольнив позов лідера Української Народної партії Ю. Костенка і визнав антиконституційним закон про вивішування червоного від безневинної крові прапору КПSS.

  Ця перемога – черговий доказ, що, як і в часи Кучми, влада починає рачкувати, як тільки наштовхується на навіть слабенький опір.

  Це доводить, що не все в політиці залежить від тушок, і що в політиці, як і в житті, бувають ситуації, коли навіть велика кількість євнухів не може замінити справжніх чоловіків.

 Що нам тепер робити?

По-перше, усвідомити, що тепер усі провокації, які планували комуняки та собачники – поза законом. Закон буде 22 червня – на нашому боці.

  Це, ясна річ, не означає, що міліція буде на боці закону.

  Я просто мушу додати, що взагалі ідея якихось «шествий» (не хочу поганити українську мову) 22 червня – ця ідея така ж маразматична, як діяльність пані Вітренко.

22 виповнюється сімдесят років, як Радянський Союз, ВКП (б) та особисто товариш Сталін, вибачте на точному слові, обіс… по самісінькі вуха.

  І тільки.

Можна сперечатися, скільки літаків було спалено на аеродромах, а скільки кинули в паніці,  але це не принципово.

  Коли обділялися, тоді обділялися.

І є все ж таки на Землі справедливість.

  Слава Україні.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. Невідомі знищили хрест на могилі захисників УНР

 У Дніпропетровську невідомі знищили хрест та вінки на могилі вояків армії Української Народної Республіки, які загинули за незалежність України у 1918-19 рр.

7 травня з ініціативи Української народної партії у Дніпропетровську провели панахиду та відновили хрест на братській могилі бійців армії УНР. Після закінчення панахиди її учасники пройшли ходою до пам’ятника Слави та поклали квіти до Вічного вогню, вшанувавши пам’ять жертв Другої світової війни. А вже вранці 10 травня хрест та вінки були знищені.

Голова Дніпропетровської обласної організації УНП Анатолій СОКОРИНСЬКИЙ назвав цей факт «актом глуму над українською історією та релігійними почуттями віруючих». Він наголосив, що це «злочин, за який 297-ю статтею Кримінального кодексу України «Наруга над могилою» передбачене покарання».

За словами СОКОРИНСЬКОГО, 6 травня до партійного офісу надійшов факс із Жовтневого райвідділу міліції, в якому покаранням погрожували за встановлення хреста. Політик підкреслив, що «хрест – неодмінний атрибут на могилі християнина, і для встановлення його жодних дозволів не потрібно».

«Ті самі люди, які закликають до толерантності, не залишають у спокої навіть мертвих борців за волю України, - обурюється голова Дніпропетровської обласної організації УНП. - Оскільки ми попереджали міліцію про можливість акту вандалізму, а у відповідь отримали погрози на свою адресу, то ми покладаємо моральну відповідальність за те, що сталося, на владні структури».

«Я не заздрю тим, хто знищував хрест: їм воздасться і в цьому житті, і в наступному», - додав представник УНП.

повернутися

Московський патріархат розперезався

У Дніпропетровську відбуваються протестні виступи проти передачі Московському патріархату Будинку органної та камерної музики, в яких об’єдналися усі реально існуючі партії та організації -  крім, ясна річ, ПР. Не знаю, чи надовго, але склався єдиний фронт від націоналістів до комуністів (для останніх виступати проти МП не дуже характерно).

   Якщо додати, що місцева влада генерує потужні хвилі дезінформації, необхідно пояснити, що й до чого.

  Будівля Миколаївської (або Брянської) церкви була задумана, як храм-пам’ятник династії Романових та особисто Миколі ІІ. Проте оголошений всенародний збір коштів провалився ( династію в 1913р. мало хто вже любив настільки, аби віддавати своє) і її побудували за державний кошт.

  На початку 1980х , коли вже почалася підготовка до святкування 1000ліття хрещення Русі МП запропонували повернути цей храм, але ЦЕРКВА ВІДМОВИЛАСЯ, відкрито мотивуючи це тим, що на реставрацію потрібні великі кошти.

   Тоді, після реставрації, будівля перетворилася на культурний центр міста, де фірма «Зауєр» побудувала один з кращих в світі органів.

   Коли ж реставрацію на державний кошт було завершено,  церква почала вимагати повернення, водночас ведучі агітацію,   що орган – це, мовляв, не наша культура.

   Попервах, культура вигравала усі процеси, бо в Указі Президента про повернення культових будівель йде формула, яка, на думку багатьох юристів, виключає об’єкти культури та, до того ж, Указ стосується лише державної власності, а не комунальної. (До речі, коли мусульмани заявили претензії на мечеть, то їм відповіли, що Указ втратив силу).

   Але, скориставшись відсутністю директора, керівництво обласної ради уклало з МП мирову угоду, де, як кажуть юристи, порушень закону більше, аніж рядків, та яким будівля передається у власність релігійній громаді (хоча якраз у власності вона ніколи й не була – церква була лише утримувачем) та великий шмат землі, до якого церква взагалі не мала відношення. Водночас було прийнято рішення закрити кілька лікарень, частина цих приміщень передається МП, а губернатор О.Вілкул заявив, що місту стільки непотрібно (хоча хворі, що лежать в коридорах у зв’язку з відсутністю місця в палатах – звичайне явище в нашому місті).

 Почалися, як я вже сказав, виступи протесту, а влада  почала брехати. Головним базікалом виступає заступник Голови обласної Ради А. Шибко. 23 березня він скликав пресову конференцію, де повідомив, що орган буде перенесено в інший будинок, а відповідаючи на питання – що є експертний висновок фірми Зауєр про неможливість такого переносу, не заперечуючи існування такого документу, заявив, що фірма згодна.

  Велика перевага брехні перед правдою полягає в тому, що для спростування брехні, проголошеної сьогодні, треба витратити час.

  В даному конкретному випадку, аби з'ясувати, що в словах депутата немає жодного слова правди, знадобився тиждень.

   Твердження, що орган можна перенести, спростоване ДРУГИМ листом фірми Зауєр та висновками професора Національної академії музики Г.Булибенко та зав. кафедрою органу та клавесину Російської музичної академії ім. .Гнесина проф.. О. Фисейсько.

   Булибенко ж спростувала твердження регіонала про успішний досвід переносу органу в Сумах – насправді орган в Сумах практично повністю втратив свій звук.

    Влада також стверджує, начебто існує угода, де сказано, що релігійна громада зобов’язалася не чіпати орган десять років… Юристи кажуть, що ця угода не має юридичної сили, крім того, при передачі Преображенського собору московська церква зобов’язалася шанувати статус пам’ятника історії та архітектури, що не завадило їй знищити унікальні фрески і органи заплющили на вандалізм (це ж не бюст Сталіна).

     Нарешті, хтось відправив генеральному директорові фірми Зауєр електронного листа, начебто від імені Голови обласної Ради Удода, але БЕЗ ЖОДНИХ РЕКВІЗИТІВ ТА ПІДПИСУ, та витриманого в образливому тоні, в якому, з одного боку, стверджувалося – « у нас немає плану переносу органу», з іншого  -  автор ВИМАГАВ ВІД ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ВЕЛИКОЇ ФІРМИ, АБИ ТОЙ НЕ КАЗАВ РЕЧЕЙ, ОБЛАСНІЙ РАДІ НЕВИГІДНИХ.

     Таким чином, фірму  було повідомлено про відсутність в Україні свободи слова. Можна не сумніватися, що образливий тон листа належним чином поцінують в ділових колах Німеччини, де до такого не звикли.   

  Пікантність ситуації полягає в тому, що будинок обласної Ради – це також колишня церковна будівля, а зал засідань – колишня церква св.. Віри,  Надії, Любові та матері їх Софії.

Коли я задав панові-товаришеві Шибко питання – то коли ж передадуть цей храм, він почав сміятися, що, мовляв, обласній раді допомагають святі (святі допомагають грабувати народ? )

  Але я не жартував і не жартую.

  Усі аргументи на користь передачі Брянської церкви ще в більший мірі стосуються будинку обласної ради.

Жарт чи зондаж?

  Вчора, 1 квітня, досить солідне видання  http://politics.comments.ua/2011/04/01/243489/v-ukraine-ischeznet-dve-oblasti.html , досі в безглуздих жартах не помічене, посилаючись на джерело в Мінюсті, видало інформацію про злиття Волинської та Рівненської області, ліквідацію Кіровоградської та злиття деяких районів на Одещині.  Сьогодні увесь Інтернет гудить, що це, мовляв, першоквітневий жарт. Мало хто звертає увагу, що у тексті «спростування» одеського губернатора йдеться ТІЛЬКИ про те, що об’єднання одеських районів не буде http://www.segodnya.ua/news/14237818.html , ПОКИ НЕ ПОРАДЯТЬСЯ З ЛЮДЬМИ (тобто і в цьому відношенні йдеться не так про спростування, як про уточнення). Мінюст поки що нічого не спростував, губернатори інших областей також.

  У нас, до речі, останнім часом розвинулося цікаве явище – заголовок не відповідає змістові матеріалу, причому дуже не відповідає – наприклад, Матвійчук каже «мы не можем укрупнять районы, не посоветовавшись с людьми и не разъяснив им пользу от этого» - а в усіх заголовках – що не буде укрупнення ОБЛАСТЕЙ, що, м’яко кажучи, не одне й те ж. Це – розрахунок на тих, хто читає «по діагоналі»

  Тому я вважаю можливим обговорити  гіпотезу – проект існує та його вкинули в ЗМІ для зондажу суспільної думки. Це тим більше вірогідно, що всі раніш озвучені проекти стосувалися укрупнення областей західної та центральної України, тобто явно переслідували мету зменшити кількість обласних рад, де партія брехіонів не може мати більшості.

 У цьому плані цікавою є ідея зробити столицею новооб’єднаної області маленький Острог (15 тис. населення). Це можна дуже красиво подати – аби не ображати мешканців колишніх обласних центрів, ми переносимо столицю в  центр області, але в таких маленьких містах буде дуже важко організувати протесті під вікнами губернатора, обласної виборчої комісії, чи обласної Прокуратури.

 Крім того, при всіх проектах об’єднання «маленьких» областей (в США є маленькі штати, в Німеччині – маленькі землі, і ніхто не вмер) – начебто не враховується (насправді дуже враховується) досвід ліквідації Кам’янець-Подільської області.

  У Кам’янці, після того, як він втратив статус обласного міста, культурне життя – до того дуже потужне – занепало.

  Нагадати вам, у якої політичної сили при словах «українська культура» лапи тягнуться до бейсбольної біти, чи самі знаєте?