среда, 1 февраля 2012 г.

Треба бити на сполох!

Одночасна заміна керівництва п’яти київських музеїв та призначення директором Києво-Печерського заповідника молодої дівчини, яка, вручаючи премію ім.. Олеся Гончара називала його «відомим поетом», (Бідний Спіноза! Він вважав, що неуцтво не є аргументом!) привернуло увагу громадськості (поки що музейної та навколо- музейної) на обговорення в Міністерстві руйнування культури так званої технології ТЄС, або, як її ще називають, системи монетизації.
  Про її суть … надамо слово її творцям.
«И все-таки, какова конечная цель оценки музейных ценностей?
– Украина потеряла примерно тысячу экспонатов…
– Оценка поможет избежать краж?
– Проблема более глобальна, чем, чтоб не украли… Вы прекрасно понимаете, существует золотой запас в стране…
– Речь идет об обеспечении стоимости национальной валюты?
– Совершенно верно, всего-навсего. («Всього-навсього!» - К.К.)
– Музейные ценности не ликвидные, это же не товар. Как они могут обеспечивать стоимость национальной валюты?
– Это не товар. Золото тоже не товар…
– Золотовалютные резервы как раз товар, и Нацбанк, в частности, выходит с этим товаром на торги…
…–  Мы имеем на сегодняшний день гораздо больше активов, чем они используются, и никто не знает, как выйти из кризиса. Хотя, проведя всего-навсего оценку, мы подымаем статус национальной валюты... (підкреслено мою –К.К.)
 То есть мы закрепляем, что у нас вот этого есть на такие-то деньги… Если мы не собираемся его реализовывать, о какой ликвидности мы говорим? То есть его музейная ценность составляет вот такую стоимость, цифровое выражение в долларах, гривне. Вопрос больше к финансистам, а никак ни к музейным сотрудникам: как правильно рассмотреть актив который есть в стране, но которым никто не пользуется?
– Но ведь в таком контексте его использовать в принципе невозможно?
– Ну почему не возможно? Если в стране вводится закон о том что, утрированно, мы отвечаем каким-то музеем. Он «весит» 100 млрд. Взяли [кредит] 50 млрд. Проели, пропили, прогуляли… Этот музей не имеет права перемещаться за пределы государства. Вам существенно, кто будет хозяин в музее – зарубежный или внутренний – если это остается навсегда в стране и не имеет права перемещения в любую другую точку музейного шара?.. (підкреслено мою –К.К.)
  Зачем тогда открывать такую возможность даже теоретически?
- Государство не может дать нормальную пенсию людям…
– А что изменится?
– Возможность государства включить станок и дать денег.»
Сказано, як на мене, ясно. Особливо для людини, яка трохи вище заявила, що музейні працівники «нічого не роблять»…І, до речі, береться оцінювати українські культурні цінності, не володіючи українською мовою, та й російська в нього … гм…
  Вочевидь, має рацію Ю.Костенко, який порівняв «технологію» з розпродажем більшовиками творів Ермітажу (УНП готує звернення до Генпрокуратури), праві  колеги-музейщики, що вважають :
«Суть цієї системи полягає в тому, що музейні скарби розглядаються як матеріальні активи, інтегровані в економічний обіг держави, на кшталт золотовалютних резервів. За задумом розробників, при нагоді музейні речі можуть виступати заставою по кредитам, змінювати власника тощо.
І хоча лобісти цієї новації стверджують, що не планують торгувати речами з державних музеїв, вони не можуть пояснити, навіщо тоді взагалі розглядати Музейний фонд як активи ?!»
  Для тих, хто повірив, начебто музейні цінності при приватизації не будуть вивезені з України, пояснюю – якщо якийсь закордонний інвестор стане господарем музею, призначить своє керівництво, то все інше – справа техніки.


Комментариев нет:

Отправить комментарий