Суд над журналистом

Итак, редактора газеты «Лица» А. Гарагуц будут судить за «невыполнение законных требований прокуратуры» http://www.litsa.com.ua/news/own/4968/garaguts-budut-sudit.htm

  Требования, правда, насквозь НЕзаконные, но прокуратура, похоже, считает, что тот прав, у кого меньше обязанностей.

  Фабула дела такова: известный гибрид ежа и ужа бизнесмена и журналиста Филатов подвергся критике в некоторых статьях  «Лиц». В частности, коллега Степан Молоток (тоже довольно известный) высмеял утверждение Филатова, будто бы его вертолёт был подбит некими злонамеренными личностями из пневматического ружья. Рискну заметить, что я тоже впервые слышу о таком средстве ПВО.

  Филатов, вместо того, чтобы вступить в журналистскую полемику, написал донос заявление в Кировскую районную прокуратуру г. Днепропетровска.

   Оное богоугодное заведение потребовало от Гарагуц:

А) назвать настоящую фамилию Молотка и автора ещё одной критической статьи (это, по закону, только по требованию суда);

Б) предоставить в прокуратуру авторские материалы, использованные при подготовке статей (тут, так сказать, два беззакония в одном: в этих материалах, скорее всего, называются имена информаторов, которые тоже раскрываются только по требованию суда, и, главное, записи-фотоплёнки являются ЧАСТНОЙ СОБСТВЕННОСТЬЮ журналистов, и Гарагуц не имеет права их изымать – она не следователь)

В) предоставить штатное расписание и должностные инструкции (если кто-то может придумать другую причину такого требования, кроме поисков к чему бы придраться, пусть напишет).

  Наконец, ВСЕ требования прокуратуры НЕЗАКОННЫ ПО ОПРЕДЕЛЕНИЮ  - ибо прокуратура – Кировская, а редакция – в другом районе.

 Обострение пикантности ситуации состоит в том, что сие учреждение АРЕНДУЕТ своё помещение у бизнесмена, о тесных связях которого с Филатовым чирикают все днепропетровские воробьи…

  К сожалению, это не так смешно. Если журналисткое сообщество сегодня не поднимется за Гарагуц, завтра на кого-то из вас может наехать тьмутараканская прокуратура по доносу какого-нибудь Рейдера Прихватизаторова.

Фінт Табачника.

Табачник, схоже, розіграв операцію, яку він вважає безпрограшною.

Спочатку з посиланням на джерела в міністерстві пройшла інформація, що, начебто, вже підготовлений наказ про ліквідацію курсу «Історія України» та про значне скорочення кількості годин на викладання української мови, літератури, та всесвітньої історії.

  Оскільки репутація пана Т. відома, то в цю інформацію повірили, тим більше, що він тримав паузу. Так само ясно, що всі - я також - основну увагу приділили скасуванню історії. 

  Через два дні міністр по знищенню освіти спростував  повідомлення про історію, довго обурювався ...і скоромовкою визнав, що кількисть годин на українську мову, літературу, ІСТОРІЮ УКРАЇНИ скорочуються (у п'ятому класі, де закладаються основи - ВДВІЧІ!).
 Я висловлюю оціночне судження - так воно й було задумано з самого початку. Налякати повним знищенням, аби проштовхнути значне скорочення.
 Аргументи цього..../самоцензура/  про те, що години потрібні для другої шноземної мови не відповідають дійсності. Саме для цього протягом багатьох років велася поступова підготовка до переходу на 1'2- річне навчання. Проте регіонали і особисто Табачник знищили цю життєво необхідну реформу (їм освічені раби не потрібні).
 Що робити? 
Підсилити антитабачну кампанію!
 

Шиза

Мені здається, що я перебуваю в будинку для божевільних.

Інфа про те, що Табачник скасував предмет «Історія України» та значно скоротив кількість годин на українську мову та літературу пройшла ще позавчора, і … і … одна заява п. Налівайченко http://news.yandex.ua/yandsearch?cl4url=unian.net%2Fukr%2Fnews%2Fnews-486736.html, і …. Мовчанка.

  Зате в соціальних мережах жваво обговорюють перемогу латишів над п’ятою колоною.

Латиші-то молодці….

У нас – мовчанка. Мовчать політики, мовчать письменники, мовчать вчені, мовчать….

Я не буду висловлювати систему аргументів – всі знають, що в того, хто забув історію, в того немає майбутнього.

  Я просто хочу задати питання – чи є ще українська інтелігенція, чи одні б@ді залишилися?

   

Дещо про журналістську етику

Сьогодні, 16 лютого я подивився репортаж дніпропетровського 11го каналу про мітинг національно-демократичних сил 15го.
Репортаж об’єктивний, гріх слово сказати. Але…
Автори надали розлоге інтерв’ю з одним з учасників, підкреслили, що він «студент одного з дніпропетровських вишів», назвали його ім’я та показали обличчя, та ще й додали, що заради мітингу він прогуляв дві пари.
Колеги, ви що?! Хочете отримати премію імені Фадея Булгаріна? Адже тепер вирахувати цього студента так же легко, як порушити Конституцію!
(Заздалегідь відповідаю тим, хто буде бухтіти «студент повинен займатися» і ця відповідь проста: ідіть лісом. Хто за п’ять років жодної пари не прогуляв, той хай перший кине камінь).
Під час останніх переговорів з представниками міськвиконкому (тоді обговорювався маршрут демонстрації на честь героїв Крут, я представляв УНП) перед нами поклали фото тих учасників демонстрації, які одягли маски і почали обурено вигукувати «Це що, злочинці, в яких проблеми з законом? Вони що, в розшуку?».
Довелося нагадати – каюся, в жорсткий формі – що чинне законодавство не забороняє носити маски, «а все, що прямо не заборонено, те дозволено». Можновладці зробили вигляд, що вони не розуміють різниці між законом та емоціями, і почали переконувати мене, що «міліції не подобається, коли люди носять маски», хоча сексуальні проблеми міліції нічого не варті у порівнянні з законом.
Чому міськвиконком вимагав, аби не було людей в масках – перше пояснення, що прийшло вам у голову, вірне.
То ще й журналісти допомагатимуть органам?

Треба бити на сполох!

Одночасна заміна керівництва п’яти київських музеїв та призначення директором Києво-Печерського заповідника молодої дівчини, яка, вручаючи премію ім.. Олеся Гончара називала його «відомим поетом», (Бідний Спіноза! Він вважав, що неуцтво не є аргументом!) привернуло увагу громадськості (поки що музейної та навколо- музейної) на обговорення в Міністерстві руйнування культури так званої технології ТЄС, або, як її ще називають, системи монетизації.
  Про її суть … надамо слово її творцям.
«И все-таки, какова конечная цель оценки музейных ценностей?
– Украина потеряла примерно тысячу экспонатов…
– Оценка поможет избежать краж?
– Проблема более глобальна, чем, чтоб не украли… Вы прекрасно понимаете, существует золотой запас в стране…
– Речь идет об обеспечении стоимости национальной валюты?
– Совершенно верно, всего-навсего. («Всього-навсього!» - К.К.)
– Музейные ценности не ликвидные, это же не товар. Как они могут обеспечивать стоимость национальной валюты?
– Это не товар. Золото тоже не товар…
– Золотовалютные резервы как раз товар, и Нацбанк, в частности, выходит с этим товаром на торги…
…–  Мы имеем на сегодняшний день гораздо больше активов, чем они используются, и никто не знает, как выйти из кризиса. Хотя, проведя всего-навсего оценку, мы подымаем статус национальной валюты... (підкреслено мою –К.К.)
 То есть мы закрепляем, что у нас вот этого есть на такие-то деньги… Если мы не собираемся его реализовывать, о какой ликвидности мы говорим? То есть его музейная ценность составляет вот такую стоимость, цифровое выражение в долларах, гривне. Вопрос больше к финансистам, а никак ни к музейным сотрудникам: как правильно рассмотреть актив который есть в стране, но которым никто не пользуется?
– Но ведь в таком контексте его использовать в принципе невозможно?
– Ну почему не возможно? Если в стране вводится закон о том что, утрированно, мы отвечаем каким-то музеем. Он «весит» 100 млрд. Взяли [кредит] 50 млрд. Проели, пропили, прогуляли… Этот музей не имеет права перемещаться за пределы государства. Вам существенно, кто будет хозяин в музее – зарубежный или внутренний – если это остается навсегда в стране и не имеет права перемещения в любую другую точку музейного шара?.. (підкреслено мою –К.К.)
  Зачем тогда открывать такую возможность даже теоретически?
- Государство не может дать нормальную пенсию людям…
– А что изменится?
– Возможность государства включить станок и дать денег.»
Сказано, як на мене, ясно. Особливо для людини, яка трохи вище заявила, що музейні працівники «нічого не роблять»…І, до речі, береться оцінювати українські культурні цінності, не володіючи українською мовою, та й російська в нього … гм…
  Вочевидь, має рацію Ю.Костенко, який порівняв «технологію» з розпродажем більшовиками творів Ермітажу (УНП готує звернення до Генпрокуратури), праві  колеги-музейщики, що вважають :
«Суть цієї системи полягає в тому, що музейні скарби розглядаються як матеріальні активи, інтегровані в економічний обіг держави, на кшталт золотовалютних резервів. За задумом розробників, при нагоді музейні речі можуть виступати заставою по кредитам, змінювати власника тощо.
І хоча лобісти цієї новації стверджують, що не планують торгувати речами з державних музеїв, вони не можуть пояснити, навіщо тоді взагалі розглядати Музейний фонд як активи ?!»
  Для тих, хто повірив, начебто музейні цінності при приватизації не будуть вивезені з України, пояснюю – якщо якийсь закордонний інвестор стане господарем музею, призначить своє керівництво, то все інше – справа техніки.