Тільки що Азаров сказав про протести чорнобильців, що кілька тисяч чоловік не відбивають настроїв у суспільстві.
За останній час я такі заяви читав вже тричі.
Автори – Бен Алі, Хосні Мубарак, Муамар Кадафі.
А протести-то у Донецьку…
вторник, 15 ноября 2011 г.
пятница, 17 июня 2011 г.
Перемога
Ми перемогли.
Сьогодні, між 9 та 10 годинами ранку Конституційний Суд України задовольнив позов лідера Української Народної партії Ю. Костенка і визнав антиконституційним закон про вивішування червоного від безневинної крові прапору КПSS.
Ця перемога – черговий доказ, що, як і в часи Кучми, влада починає рачкувати, як тільки наштовхується на навіть слабенький опір.
Це доводить, що не все в політиці залежить від тушок, і що в політиці, як і в житті, бувають ситуації, коли навіть велика кількість євнухів не може замінити справжніх чоловіків.
Що нам тепер робити?
По-перше, усвідомити, що тепер усі провокації, які планували комуняки та собачники – поза законом. Закон буде 22 червня – на нашому боці.
Це, ясна річ, не означає, що міліція буде на боці закону.
Я просто мушу додати, що взагалі ідея якихось «шествий» (не хочу поганити українську мову) 22 червня – ця ідея така ж маразматична, як діяльність пані Вітренко.
22 виповнюється сімдесят років, як Радянський Союз, ВКП (б) та особисто товариш Сталін, вибачте на точному слові, обіс… по самісінькі вуха.
І тільки.
Можна сперечатися, скільки літаків було спалено на аеродромах, а скільки кинули в паніці, але це не принципово.
Коли обділялися, тоді обділялися.
І є все ж таки на Землі справедливість.
Слава Україні.
вторник, 10 мая 2011 г.
ДНІПРОПЕТРОВСЬК. Невідомі знищили хрест на могилі захисників УНР
У Дніпропетровську невідомі знищили хрест та вінки на могилі вояків армії Української Народної Республіки, які загинули за незалежність України у 1918-19 рр.
7 травня з ініціативи Української народної партії у Дніпропетровську провели панахиду та відновили хрест на братській могилі бійців армії УНР. Після закінчення панахиди її учасники пройшли ходою до пам’ятника Слави та поклали квіти до Вічного вогню, вшанувавши пам’ять жертв Другої світової війни. А вже вранці 10 травня хрест та вінки були знищені.
Голова Дніпропетровської обласної організації УНП Анатолій СОКОРИНСЬКИЙ назвав цей факт «актом глуму над українською історією та релігійними почуттями віруючих». Він наголосив, що це «злочин, за який 297-ю статтею Кримінального кодексу України «Наруга над могилою» передбачене покарання».
За словами СОКОРИНСЬКОГО, 6 травня до партійного офісу надійшов факс із Жовтневого райвідділу міліції, в якому покаранням погрожували за встановлення хреста. Політик підкреслив, що «хрест – неодмінний атрибут на могилі християнина, і для встановлення його жодних дозволів не потрібно».
«Ті самі люди, які закликають до толерантності, не залишають у спокої навіть мертвих борців за волю України, - обурюється голова Дніпропетровської обласної організації УНП. - Оскільки ми попереджали міліцію про можливість акту вандалізму, а у відповідь отримали погрози на свою адресу, то ми покладаємо моральну відповідальність за те, що сталося, на владні структури».
«Я не заздрю тим, хто знищував хрест: їм воздасться і в цьому житті, і в наступному», - додав представник УНП.
7 травня з ініціативи Української народної партії у Дніпропетровську провели панахиду та відновили хрест на братській могилі бійців армії УНР. Після закінчення панахиди її учасники пройшли ходою до пам’ятника Слави та поклали квіти до Вічного вогню, вшанувавши пам’ять жертв Другої світової війни. А вже вранці 10 травня хрест та вінки були знищені.
Голова Дніпропетровської обласної організації УНП Анатолій СОКОРИНСЬКИЙ назвав цей факт «актом глуму над українською історією та релігійними почуттями віруючих». Він наголосив, що це «злочин, за який 297-ю статтею Кримінального кодексу України «Наруга над могилою» передбачене покарання».
За словами СОКОРИНСЬКОГО, 6 травня до партійного офісу надійшов факс із Жовтневого райвідділу міліції, в якому покаранням погрожували за встановлення хреста. Політик підкреслив, що «хрест – неодмінний атрибут на могилі християнина, і для встановлення його жодних дозволів не потрібно».
«Ті самі люди, які закликають до толерантності, не залишають у спокої навіть мертвих борців за волю України, - обурюється голова Дніпропетровської обласної організації УНП. - Оскільки ми попереджали міліцію про можливість акту вандалізму, а у відповідь отримали погрози на свою адресу, то ми покладаємо моральну відповідальність за те, що сталося, на владні структури».
«Я не заздрю тим, хто знищував хрест: їм воздасться і в цьому житті, і в наступному», - додав представник УНП.
повернутися вторник, 5 апреля 2011 г.
Московський патріархат розперезався
У Дніпропетровську відбуваються протестні виступи проти передачі Московському патріархату Будинку органної та камерної музики, в яких об’єдналися усі реально існуючі партії та організації - крім, ясна річ, ПР. Не знаю, чи надовго, але склався єдиний фронт від націоналістів до комуністів (для останніх виступати проти МП не дуже характерно).
Якщо додати, що місцева влада генерує потужні хвилі дезінформації, необхідно пояснити, що й до чого.
Будівля Миколаївської (або Брянської) церкви була задумана, як храм-пам’ятник династії Романових та особисто Миколі ІІ. Проте оголошений всенародний збір коштів провалився ( династію в 1913р. мало хто вже любив настільки, аби віддавати своє) і її побудували за державний кошт.
На початку 1980х , коли вже почалася підготовка до святкування 1000ліття хрещення Русі МП запропонували повернути цей храм, але ЦЕРКВА ВІДМОВИЛАСЯ, відкрито мотивуючи це тим, що на реставрацію потрібні великі кошти.
Тоді, після реставрації, будівля перетворилася на культурний центр міста, де фірма «Зауєр» побудувала один з кращих в світі органів.
Коли ж реставрацію на державний кошт було завершено, церква почала вимагати повернення, водночас ведучі агітацію, що орган – це, мовляв, не наша культура.
Попервах, культура вигравала усі процеси, бо в Указі Президента про повернення культових будівель йде формула, яка, на думку багатьох юристів, виключає об’єкти культури та, до того ж, Указ стосується лише державної власності, а не комунальної. (До речі, коли мусульмани заявили претензії на мечеть, то їм відповіли, що Указ втратив силу).
Але, скориставшись відсутністю директора, керівництво обласної ради уклало з МП мирову угоду, де, як кажуть юристи, порушень закону більше, аніж рядків, та яким будівля передається у власність релігійній громаді (хоча якраз у власності вона ніколи й не була – церква була лише утримувачем) та великий шмат землі, до якого церква взагалі не мала відношення. Водночас було прийнято рішення закрити кілька лікарень, частина цих приміщень передається МП, а губернатор О.Вілкул заявив, що місту стільки непотрібно (хоча хворі, що лежать в коридорах у зв’язку з відсутністю місця в палатах – звичайне явище в нашому місті).
Почалися, як я вже сказав, виступи протесту, а влада почала брехати. Головним базікалом виступає заступник Голови обласної Ради А. Шибко. 23 березня він скликав пресову конференцію, де повідомив, що орган буде перенесено в інший будинок, а відповідаючи на питання – що є експертний висновок фірми Зауєр про неможливість такого переносу, не заперечуючи існування такого документу, заявив, що фірма згодна.
Велика перевага брехні перед правдою полягає в тому, що для спростування брехні, проголошеної сьогодні, треба витратити час.
В даному конкретному випадку, аби з'ясувати, що в словах депутата немає жодного слова правди, знадобився тиждень.
Твердження, що орган можна перенести, спростоване ДРУГИМ листом фірми Зауєр та висновками професора Національної академії музики Г.Булибенко та зав. кафедрою органу та клавесину Російської музичної академії ім. .Гнесина проф.. О. Фисейсько.
Булибенко ж спростувала твердження регіонала про успішний досвід переносу органу в Сумах – насправді орган в Сумах практично повністю втратив свій звук.
Влада також стверджує, начебто існує угода, де сказано, що релігійна громада зобов’язалася не чіпати орган десять років… Юристи кажуть, що ця угода не має юридичної сили, крім того, при передачі Преображенського собору московська церква зобов’язалася шанувати статус пам’ятника історії та архітектури, що не завадило їй знищити унікальні фрески і органи заплющили на вандалізм (це ж не бюст Сталіна).
Нарешті, хтось відправив генеральному директорові фірми Зауєр електронного листа, начебто від імені Голови обласної Ради Удода, але БЕЗ ЖОДНИХ РЕКВІЗИТІВ ТА ПІДПИСУ, та витриманого в образливому тоні, в якому, з одного боку, стверджувалося – « у нас немає плану переносу органу», з іншого - автор ВИМАГАВ ВІД ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ВЕЛИКОЇ ФІРМИ, АБИ ТОЙ НЕ КАЗАВ РЕЧЕЙ, ОБЛАСНІЙ РАДІ НЕВИГІДНИХ.
Таким чином, фірму було повідомлено про відсутність в Україні свободи слова. Можна не сумніватися, що образливий тон листа належним чином поцінують в ділових колах Німеччини, де до такого не звикли.
Пікантність ситуації полягає в тому, що будинок обласної Ради – це також колишня церковна будівля, а зал засідань – колишня церква св.. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
Коли я задав панові-товаришеві Шибко питання – то коли ж передадуть цей храм, він почав сміятися, що, мовляв, обласній раді допомагають святі (святі допомагають грабувати народ? )
Але я не жартував і не жартую.
Усі аргументи на користь передачі Брянської церкви ще в більший мірі стосуються будинку обласної ради.
пятница, 1 апреля 2011 г.
Жарт чи зондаж?
Вчора, 1 квітня, досить солідне видання http://politics.comments.ua/2011/04/01/243489/v-ukraine-ischeznet-dve-oblasti.html , досі в безглуздих жартах не помічене, посилаючись на джерело в Мінюсті, видало інформацію про злиття Волинської та Рівненської області, ліквідацію Кіровоградської та злиття деяких районів на Одещині. Сьогодні увесь Інтернет гудить, що це, мовляв, першоквітневий жарт. Мало хто звертає увагу, що у тексті «спростування» одеського губернатора йдеться ТІЛЬКИ про те, що об’єднання одеських районів не буде http://www.segodnya.ua/news/14237818.html , ПОКИ НЕ ПОРАДЯТЬСЯ З ЛЮДЬМИ (тобто і в цьому відношенні йдеться не так про спростування, як про уточнення). Мінюст поки що нічого не спростував, губернатори інших областей також.
У нас, до речі, останнім часом розвинулося цікаве явище – заголовок не відповідає змістові матеріалу, причому дуже не відповідає – наприклад, Матвійчук каже «мы не можем укрупнять районы, не посоветовавшись с людьми и не разъяснив им пользу от этого» - а в усіх заголовках – що не буде укрупнення ОБЛАСТЕЙ, що, м’яко кажучи, не одне й те ж. Це – розрахунок на тих, хто читає «по діагоналі»
Тому я вважаю можливим обговорити гіпотезу – проект існує та його вкинули в ЗМІ для зондажу суспільної думки. Це тим більше вірогідно, що всі раніш озвучені проекти стосувалися укрупнення областей західної та центральної України, тобто явно переслідували мету зменшити кількість обласних рад, де партія брехіонів не може мати більшості.
У цьому плані цікавою є ідея зробити столицею новооб’єднаної області маленький Острог (15 тис. населення). Це можна дуже красиво подати – аби не ображати мешканців колишніх обласних центрів, ми переносимо столицю в центр області, але в таких маленьких містах буде дуже важко організувати протесті під вікнами губернатора, обласної виборчої комісії, чи обласної Прокуратури.
Крім того, при всіх проектах об’єднання «маленьких» областей (в США є маленькі штати, в Німеччині – маленькі землі, і ніхто не вмер) – начебто не враховується (насправді дуже враховується) досвід ліквідації Кам’янець-Подільської області.
У Кам’янці, після того, як він втратив статус обласного міста, культурне життя – до того дуже потужне – занепало.
Нагадати вам, у якої політичної сили при словах «українська культура» лапи тягнуться до бейсбольної біти, чи самі знаєте?
понедельник, 28 марта 2011 г.
Про справу Гонгадзе
У зв'язку з чисельними матеріалами, ( наприклад http://www.zn.ua/online/articles/78393#article) , які нагадують, що на плівках Мельниченко немає прямого наказу Кучми, Литвина або когось іншого вбити Г. Гонгадзе, нагадаю те, що писав десятки разів: у таких справах ПРЯМИХ наказів в таких випадках ніхто ніколи не віддає. Ще в 1170 році англійській король Генріх, дізнавшись про те, архієпископ Томас Беккет відлучив від церкви двох «орлів без совісті і честі», сотворив : «Невже ніхто не звільніть мене від цього попа» - після чого Беккета вбили. У 1963 році один з босів мафії, не переймаючись присутністю свідків, сказав, повернувшись до екрану, з якого виступав Дж.Ф. Кеннеді «Вийміть камінь з мого чобота». Саме ця «родина» мафії була «дахом» для ресторану Джека Рубі. Президента застрелили, затримали Лі Харві Освальда, а Джек Рубі спокійнісінько пройшов через охорону з 300 копів і застрелив самого Освальда.
Так що прямих наказів не могло й бути.
вторник, 22 марта 2011 г.
Дніпропетровськ протестний
Останній тиждень у Дніпропетровську щодня дві-три протестні акції. Я навіть і не на всі встигаю – а вже описати всі просто неможливо, часу вистачає лише на писання листівок.
Отже, вчора день розпочався з акції на захист Будинку органної музики. В приміщені колишньої Брянської церкви, побудованої у 1913-15рр на бюджетні кошти (це важливо) розташований орган, який входить у десятку найкращих органів світу.
Претензіями Московського патріархату на цю будівлю займалися кілька судів, і всі виносили одне рішення – за законом, таке питання може бути вирішено лише на сесії обласної Ради.
Розуміючи, що навіть частина активістів РПЦ виступає проти знищення органу (двоє таких виступали на мітингу) керівництво області підписало з чекістами в рясах таємну мирову угоду, і намагалася все зробити тишком-нишком.
Але один з співробітників органного залу, не змігши пробити стіну цензури в офіційних ЗМІ, звернувся до УНП, ми витягли все на світ божий, і на мітинг з’явився увесь музичний бомонд, партії від «Свободи» до комуністів, і кілька депутатів різних рівнів.
Слід зазначити, що історія не знає випадків вдалого переносу органу до іншої будівлі, бо кожен орган проектується під конкретне приміщення, кожен орган – це сам по собі витвір мистецтва, серійних органів не буває, це вам не шарманка.
Крім того, обласна Рада працює (якщо це можна назвати працею) в приміщенні колишнього єпархіального училища, а її зал засідань – колишня церква св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Мабуть, логічніше було б почати з передачі цього майна…
Після був мітинг працівників освіти, культури та медицини. Керівництво офіційних профспілок зробило усе можливе, аби уславити «політичні сили, які нині при владі», але триба було бачити, якими схвальними вигуками зустріли рядові педагоги плакат «Геть Табачника!» та як вони розбирали листівки, які закликали до боротьби з донецькими окупантами!
Ввечері повідомляють по телефону – про вовка промовка! - об одинадцятої, на «відкритті освітнього центру», буде (вибачте на слові)Табачник.
Інформація була цілком офіційна, і, як завжди, коли приїздить щось одіозне, міська влада повідомила в останній момент, аби ми не встигли мобілізувати великі сили – не кожен зможе відпроситися з роботи. (Це «відкриття» вже переносилося через те, що …міністр… не зміг приїхати. Лапки я ставлю не випадково, бо, просто в один з корпусів Інституту післядипломної підготовки завезли нове обладнання і тепер роблять вигляд, що раніше там ніхто нічого не робив).
Кількасот освітян вишукали ще до десятої, і вони більше години стояли на ногах, чекаючи на велике цабе – а воно ще й не приїхало. Кращої агітації проти … махорки… ми не могли б й придумати.
Але задовго до початку акції, варто було комусь розгорнути державний прапор, як з’явився підполковник міліції, який почав вкручувати нам, начебто усі акції заборонено (брехав).
Взагалі ми націлилися на мирне завершення, але замість Табачника з’явився губернатор пан О.Вілкул, який почав іноземною мовою (з того часу, як Вілкул зблизився з Ахметовим, він раптом «забув» українську мову і почав висловлюватися лише російською) вихваляти турботу регіоналів про освіту (останнім часом лише в одному Дніпродзержинську закрили три українські школи), отут ми не витримали – і… і нам вдалося живими голосами заглушити потужні гучномовці. Правді рот не заткнути!
Журналісти повернулися до Вілкула спиною, а до нас – мікрофонами. Товариш підполковник намагався перешкоджати законній діяльності журналістів, а на моє зауваження, що це –карний злочин, узяв з мене письмове пояснення.
А офіційні ЗМІ намагаються створити враження, що Дніпропетровськ мовчить!
Останній тиждень у Дніпропетровську щодня дві-три протестні акції. Я навіть і не на всі встигаю – а вже описати всі просто неможливо, часу вистачає лише на писання листівок.
Отже, вчора день розпочався з акції на захист Будинку органної музики. В приміщені колишньої Брянської церкви, побудованої у 1913-15рр на бюджетні кошти (це важливо) розташований орган, який входить у десятку найкращих органів світу.
Претензіями Московського патріархату на цю будівлю займалися кілька судів, і всі виносили одне рішення – за законом, таке питання може бути вирішено лише на сесії обласної Ради.
Розуміючи, що навіть частина активістів РПЦ виступає проти знищення органу (двоє таких виступали на мітингу) керівництво області підписало з чекістами в рясах таємну мирову угоду, і намагалася все зробити тишком-нишком.
Але один з співробітників органного залу, не змігши пробити стіну цензури в офіційних ЗМІ, звернувся до УНП, ми витягли все на світ божий, і на мітинг з’явився увесь музичний бомонд, партії від «Свободи» до комуністів, і кілька депутатів різних рівнів.
Слід зазначити, що історія не знає випадків вдалого переносу органу до іншої будівлі, бо кожен орган проектується під конкретне приміщення, кожен орган – це сам по собі витвір мистецтва, серійних органів не буває, це вам не шарманка.
Крім того, обласна Рада працює (якщо це можна назвати працею) в приміщенні колишнього єпархіального училища, а її зал засідань – колишня церква св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Мабуть, логічніше було б почати з передачі цього майна…
Після був мітинг працівників освіти, культури та медицини. Керівництво офіційних профспілок зробило усе можливе, аби уславити «політичні сили, які нині при владі», але триба було бачити, якими схвальними вигуками зустріли рядові педагоги плакат «Геть Табачника!» та як вони розбирали листівки, які закликали до боротьби з донецькими окупантами!
Ввечері повідомляють по телефону – про вовка промовка! - об одинадцятої, на «відкритті освітнього центру», буде (вибачте на слові)Табачник.
Інформація була цілком офіційна, і, як завжди, коли приїздить щось одіозне, міська влада повідомила в останній момент, аби ми не встигли мобілізувати великі сили – не кожен зможе відпроситися з роботи. (Це «відкриття» вже переносилося через те, що …міністр… не зміг приїхати. Лапки я ставлю не випадково, бо, просто в один з корпусів Інституту післядипломної підготовки завезли нове обладнання і тепер роблять вигляд, що раніше там ніхто нічого не робив).
Кількасот освітян вишукали ще до десятої, і вони більше години стояли на ногах, чекаючи на велике цабе – а воно ще й не приїхало. Кращої агітації проти … махорки… ми не могли б й придумати.
Але задовго до початку акції, варто було комусь розгорнути державний прапор, як з’явився підполковник міліції, який почав вкручувати нам, начебто усі акції заборонено (брехав).
Взагалі ми націлилися на мирне завершення, але замість Табачника з’явився губернатор пан О.Вілкул, який почав іноземною мовою (з того часу, як Вілкул зблизився з Ахметовим, він раптом «забув» українську мову і почав висловлюватися лише російською) вихваляти турботу регіоналів про освіту (останнім часом лише в одному Дніпродзержинську закрили три українські школи), отут ми не витримали – і… і нам вдалося живими голосами заглушити потужні гучномовці. Правді рот не заткнути!
Журналісти повернулися до Вілкула спиною, а до нас – мікрофонами. Товариш підполковник намагався перешкоджати законній діяльності журналістів, а на моє зауваження, що це –карний злочин, узяв з мене письмове пояснення.
А офіційні ЗМІ намагаються створити враження, що Дніпропетровськ мовчить!
пятница, 21 января 2011 г.
Конкретні пропозиції щодо покращання нашого життя вже сьогодні.
Як повідомили ЗМІ (наприклад, газета «Лица» від 21 01), Кабінет Міністрів планує стягнути гроші за навчання з тих колишніх студентів-бюджетників, які працюють не в бюджетній сфері.
Повністю поділяючи задум цієї реформи, я вважаю, що вона не досить радикальна і, приймаючи за чисту монету гасло «Почую кожного», вношу такі пропозиції:
- У випадку, коли якійсь мерзотник взагалі не працює, стягнути з нього кошти за яслі, дитячий садочок, школу, та вуз – бо держава не для того навчала свого раба, аби він отримував допомогу по безробіттю.
- Відновити стародавню практику, коли заарештований сам оплачував своє утримання. Оскільки ж тут є дві різні традиції – в Московський державі в’язень платив, коли його заковували в кайдани, а на Заході – коли розковували, та враховуючи багатовекторність нашої зовнішньої політики, пропоную стягувати платню в обох випадках. Так само необхідно стягувати з заарештованих гроші за послуги міліції, прокуратури, судді та службово-розшувального собаки.
- Після смерті людини обов’язково потрібно утримати з нього гроші за послуги пологового будинку, бо кожен ворог народу, який мав нахабство вмерти, тим самим ухиляється від роботи у бюджетному секторі.
четверг, 13 января 2011 г.
Ми повинні бути вдячні цим ветеранам
Ніхто з варварів не знає значення слова «свобода».
Геродот.
Як стало відомо, наша міліція робить різні дивні рухи навколо письменниці Марії Матіос, оскільки на неї поступили два, якщо казати українською мовою, доноси – спочатку ветерани «Великої Вітчизняної війни» вимагали вилучити з продажу її книгу, бо письменниця, бачте, порівняла один з бездарних пам’ятників з фалосом. Та, як сказано у заяві міліції « наприкінці листопада 2010 року Голова ради організацій ветеранів народний депутат України П.С.Цибенко звернувся до Генеральної прокуратури України з депутатським запитом щодо правової оцінки висловлюванням, які допускає авторка у тексті своєї книги "Вирвані сторінки з автобіографії" у бік меморіальних пам’ятників радянським воїнам» - причому, вживши слова у множині, комуніст тим самим визнав, що пам’ятників, що заслуговують на порівняння з фалосом, у нас багато. До речі, згаданий депутат дуже полюбляє виступати від імені ветеранів, хоча народився у 1949 році, і , безсумнівно, є ветераном, тільки не війни, а Верховної Ради – де, хоча й б’ються в рукопашну, але на оборону Кавказу та штурм Карпат (саме під час цих операцій мій дід отримав поранення) це не схоже.
Я вважаю, що ми ПОВИННІ БУТИ ВДЯЧНІ ЦИМ ВЕТЕРАНАМ, бо вони в черговий раз СПРОСТУВАЛИ МІФ ПРО «звільнення України радянською армією». Невже ж у 1945 році у Східній Європі наступила свобода? Автори доносів вважають, що так. Але їхні дії показують, що вони свободу розуміють за Орвеллом -«Свобода – це рабство».
Вони б’ють себе в груди та кричать «Ми визволителі», а самі не визнають за іншими права на критику навіть бездарного монументу.
« Ніхто з варварів не розуміє значення слова свобода»…
среда, 12 января 2011 г.
"Якщо у справу замішався професор, треба бути готовим до найгіршого"
Цей, безумовно, найкращий вислів Ф.Енгельса приходить мені на пам'ять майже кожного разу, коли проводиться круглий стіл, або інша тусовка, присвячена історичним питанням.
На жаль, організатори таких речей не знають, хто справжній вчений, а хто просто захистив дисертацію, і запрошують не найкращих, а тих, хто сидить вище
Тому серед запрошених найчастіше опиняються В.В. Іваненко та В.К. Якунін , яких я вважаю фальсифікаторами історії. Їх агресивне неуцтво я хочу розкрити на прикладі їх спільної книги: "ОУН та УПА у Другій світовій війні: проблеми історіографії та методології".
Отож про методологію і поведемо розмову, причому мушу зізнатися, що я лишаюся багато в чому прихильником ленінської методології (не плутати з ідеологією), зокрема, вважаю абсолютно правильною думку Леніна про те, що завжди треба ставити питання "qui prodest?" - "кому вигідно?". Також зізнаюся, що єдине, в чому згоден з авторами, так це в тому, що головними принципами методології повинні бути об'єктивність та історизм.
Сталося так, що вперше я відкрив цю книгу на с.96-97 та прочитав таке:" Репресії та депортації сталінського режиму не можна виправдати. Але чому вважається законною та виправданою підготовка ОУН до збройного повстання проти законної та легітимної влади?" Законна та легітимна - це одне і теж саме, автори просто не знають історичної термінології та, головне, нічого не бажають знати про повстання голландців проти законної влади Філіппа ІІ, американців проти законної влади Георга ІІІ, боротьбу ірландців проти законної влади тієї ж таки Англії, угорців, чехів та багатьох інших народів проти легітимної влади австрійського імператора - прикладів багато. ( До речі, як бути з повстанням Богдана Хмельницького проти легітимного короля та законно обраного сейму?)
Трохи раніше (с 93) стверджується, що законність та легітимність радянської влади ствердило населення Західної України "своєю активною участю у виборах". Хіба обидва професори не знають, ЯК проводилися радянські вибори? Виходить, що вони й досі вважають законними "вибори" одного депутата з одного кандидата…
Історизм та об'єктивність полягають в тому, що Радянський Союз був тоталітарною державою, де будь-яка форма захисту своїх ідей, окрім опору зі зброєю в руках, була абсолютно неможлива.
Автори вважають - і повторюють це кілька разів - що сталінські репресії були спровоковані націоналістами (с 114 та багато інших). Вони навіть пишуть "Влада ЗМУШЕНА(!) (виділено мною -К.К.) була реагувати на антидержавні, протиправні дії…". По-перше, залишається довести, що це ОУН спровокувала Леніна на декрет про розстріл селян-заручників, якщо залізничну колію не розчистять від снігу, та на наказ забирати в селян України вдвічі більше хліба, аніж встановлено продрозкладкою (а продрозкладка - це всі надлишки. Я часто задавав своїм учням питання: "Що це - вдвічі більше, ніж всі надлишки?", а вони без підказок відповідають: " Голодомор"); або що запровадження у 1938 році машини-душогубки (автор винаходу - завгосп Московського Управління НКВС Берг) сталося тому, що "влада змушена реагувати на протиправні дії" - бо через провокації ворогів народу вже й куль не вистачало.
По-друге, на с 51-52 автори гостро критикують Центральну Раду за те, що вона не підтримала Жовтневу Революцію та почала роззброювати Червону Гвардію, заарештовувати більшовиків…Отже, коли готується повстання проти комуністів - це протиправні дії. Коли самі більшовики повстають - це законна революція. Сталін, аби запобігти повстанню, масово знищує людей - це він змушений реагувати "на антидержавні дії". Центральна Рада, аби запобігти повстанню, роззброює та арештовує - цього ніяк не можна! Чудова методологія та яка ж об'єктивна… Цю методологію застосовували усі тирани усіх часів та народів - моя влада законна, бо так записано у прийнятих мною самим законах, отож я маю право знищувати тих, хто проти. Будь слухняним рабом - і нічого з тобою не станеться.
До речі, в тому документі, який автори вважають відповіддю режиму на дії ОУН (с 96), йдеться про депортацію 100 тис. ПОЛЯКІВ! Історики мене зрозуміли, прфессорам пояснюю, що в ОУН НІКОЛИ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ПОЛЯКА.
Та це ще навіть не квіточки, а бруньки. Далі професори пишуть: " Якби вони (ОУН та УПА) були загальноукраїнськими організаціями або виступали ТІЛЬКИ ЗА НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНУ ЧИ НАЦІОНАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНУ АВТОНОМІЮ ГАЛИЧИНИ, ТО, НАПЕВНО, МАЛИ Б ЯКЕСЬ ПРАВОВЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ ПІДГРУНТЯ…"
Цих слів досить - можна боротися за автономію Галичини, не можна - за незалежність усієї України… Щодо загальноукраїнської організації - то це словоблуддя, бо всі національно-визвольні повстання, як успішні, так і ті, що зазнали поразки, починалися в одному регіоні, а потім, якщо вдавалося, виходили за його межі.
Відповідно до своєї методології автори засуджують демонстрацію ветеранів ОУН в Києві у таких словах: "То ж які моральні підстави мали представники ОУН - УПА проводити демонстрацію в Києві, для визволення якого від фашистів вони абсолютно нічого не зробили?".
Моя ж методологія підказує мені, що звільняти Київ довелося тому, що фашисти його захопили. А захопили тому, що у фланг захисникам Києва вдарив Гудеріан. А він зміг вдарити, бо комуністи створили таємні училища для навчання німецьких танкістів та льотчиків на території СРСР (Німеччині було заборонено навчати льотчиків та танкістів). Що якби не допомога СРСР, то Німеччині знадобилося б значно більше часу, аби підготуватися до нової війни. Що пакт Молотова-Ріббентропа дав Гітлеру можливість бити своїх противників поодинці. Що Гітлер прийшов до влади, бо комуністи розкололи демократичні сили Німеччини.
Я беру в руки офіційну біографію Ернста Тельмана, написану Інститутом марксизму-ленінізму НДР та читаю промову генсека німецької компартії 20 листопада 1932 року. До призначення Гітлера канцлером залишилося 70 днів. Тельман закликає створити єдиний пролетарський фронт та перераховує, кого він хоче там бачити: "соціал-демократи, християни, ГОТОВІ ДО БОРОТЬБИ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІСТИ, члени вільних профспілок". Більшість читачів вже все зрозуміла, для професорів пояснюю, що націонал-соціалісти - це гітлерівці… Це не єдиний факт, і навіть не єдина сотня фактів - з такими "антифашистами" Гітлер міг нічого не боятися. А якби комуніст Берг не винайшов машини-душогубки, то, може, фашисти менше б знищили радянських людей. Бо самі вони не додумалися б.
З нечуваним блюзнірством автори звинувачують ОУН :" Тоді, коли весь український народ самовіддано … заліковував рани, бандерівці, продовжували …братовбивчу громадянську війну". Формулювання "весь народ" виходить з методології, що, мовляв, наші однодумці - це народ, а інші - вороги народу. Подобається це комусь, чи ні, але оунівці - частина українського народу. По-друге, якраз у цей час загороджувальні загони самовіддано боролися зі спробами українських селян втекти з районів, охоплених третім голодомором.
Але навіть не це основне. Головне - що влада і не думала дати українському народу можливості хоч якогось вибору, народ не міг висловити свою точку зору навіть з дріб'язкових питань, більше того, в умовах тотальної цензури народ і не міг сформувати свою точку зору, бо він не знав фактів. І радянська імперія крала у нас майбутнє, забороняючи найперспективніші науки, до речі, автори посилаються на " свідчення" Т.Лисенка [!] як на історичне джерело. Це той самий "народний академік", який нищив генетику та генетиків, який стверджував, що в нього під час дослідів від пари ховрашків народилося жабенятко, з насіння капусти виросла ріпа, що вівці НІКОЛИ не народжуються від овець ("овца из овцы - это чепуха") - виявляється, він у 1960 р. на пресовій конференції повідомив світову громадськість про страшні злочини ОУН, а автори вважають це достовірним історичним джерелом. Питання – чому влада для такої заяви не знайшла історика чи юриста, занадто для них складне.
Тепер я маю намір дещо змінити порядок викладення та розгляну методологію Іваненка та Якуніна за окремими її аспектами та за допомогою прикладів.
Приклади прямої неправди:
1. На с 242 без будь-яких зауважень наводиться документ з оригінальною назвою "З виступу голови українського центрального комітету ОУН В. Кубийовича з холопською вдячністю фашистським окупантам за створення дивізії буржуазно- націоналістичних головорізів СС "Галичина".
Панове "проФФесори"! Центрального комітету ОУН не існувало НІКОЛИ! А Кубийович був безпартійним. (До речі, вони його і в авторському тексті називають оунівцем).
2. На с 113 написано: "За останніми розрахунками фахівців Міністерства юстиції Польщі на території Західної України та Західної Білорусії радянські репресії 1939-41рр. охопили всього 473 тис. громадян …" Використання слова "ВСЬОГО" означає, що професори вважають цю цифру маленькою… Та цитата сфальшована. У висновку польського Мінюсту насправді сказано "473 тис. колишніх громадян Другої Речі Посполитої " - різниця величезна, бо, окрім колишніх володінь Польщі, були ще румунські, репресували також громадян тодішньої Румунії.
Оце так історія з географією! Роблять вигляд, що Буковини не існує, в такий засіб зменшують кількість жертв і називають це науковою методологією! Я не вірю і ніколи не повірю, що можна не знати таких елементарних речей. Школярі знають про приєднання Буковини до Бессарабії! Другим доказом, що неправда - свідома, є сам факт фальсифікації цитати.
Третій зразок неправди: автори запитують -" чому США та Англія …пішли на союз зі "сталінським Радянським Союзом" (лапки авторів), а не з гітлерівською Німеччиною?". З цього робиться висновок проти ОУН, проте… Історики вже регочуть, решті пояснюю: Англія оголосила війну Німеччині 3 вересня 1939р. Майже через два роки Гітлер напав на СРСР і ці країни автоматично стали союзниками. У промові 22 червня Черчилль підкреслив, що «нацизм успадкував найгірші риси комунізму» і у Англії НЕМАЄ ІНШОГО ВИХОДУ, БО У ВИПАДКУ ПЕРЕМОГИ НАД СРСР ГІТЛЕР ЗНОВУ НАПАДЕ НА БРИТАНІЮ. (До речі, цей абзац з промови Черчилля майже дослівно зівпадає з листом Гітлера до Муссоліні, яке було написано лише за день до того, тобто сер Уїнстон правильно розгадав задуми ворога. Ще через півроку Гітлер сам проголосив війну США. Отож ці три країни стали союзниками не з власної волі, а … Гітлер сам створив коаліцію проти себе.
Я міг би навести ще десятки випадків прямої неправди, але тоді не залишиться місця для інших аспектів методології авторів, зокрема для НАПІВПРАВДИ.
Два професори присвячують чотири сторінки апології В.І.Леніна як діяча, що вірно розв'язав національне питання, але аналіз його діяльності завершують …1917роком.
Просте питання - якщо Ленін НА СЛОВАХ критикує П'ятакова за україножерство, а НА ДІЛІ ставить того ж П'ятакова на чолі уряду України, НА СЛОВАХ критикує Лаціса за жорстокість, а НА ДІЛІ призначає його головою Всеукраїнської ЧК - то яка ціна словам Ілліча?
Ще приклад напівправди: автори картають підручники з історії України за те, що в них мало приділяється уваги подіям за межами України, зокрема, Курській битві. І ані слова про те, що, крім підручників з історії України існують підручники з всесвітньої історії, причому на уроках з теми "ІІ світова" обидві історії об'єднуються, учні працюють і з одним підручником, і з іншим. Це знову ж, далеко не повний перелік випадків напівправди, яку багато хто вважає гіршою за повну брехню.
Пробачте. Мало не забув найбільш ганебний випадок. Автори багато разів посилаються на документи ОДНІЄЇ ветеранської організації, як на точку зору ВСІХ ветеранів. Проте існує інша, альтернативна організація, яка визнає УПА і активістом якої був їхній покійний особистий друг, професор Черненко. Зараз вони роблять вигляд, що героя війни - рядового Черненка - не існувало на світі…
Автори порушують закон логіки "Тягар доказів". Вони цитують газетні статті радянської доби, де понаписано всяких жахів без жодних посилань на документи та питають, чому українські вчені їх не спростовують. Ні, автори повинні були навести докази, що вони не брешуть.
Якунін та Іваненко порушують наукову етику. Вони якнайдокладніше переповідають критику Леніним Троцького та Юркевича. Яке відношення мають до ОУН хоч той, хоч другий - це таємниця їхньої методології, але…Вони ані словом не згадують, що ж Юркевич та Троцький відповідали Ульянову, а вони відповідали, і відповідь Юркевича дуже сильна. Така гра в одні ворота попросту непристойна. Мабуть, у них і досі в голові не вкладається, що Ленін – не Бог, а людина і правило "якщо розповідаєш про полеміку, то треба викласти погляди обох сторін" поширюється і на Леніна з його опонентами.
Так само, роблячи екскурс в історію XVII-XVIII ст. та картаючи Мазепу за "зраду" (с 19), автори неначе навмисно обирають тільки ті аргументи, які повністю спростував М.Ю. Брайчевський. Висувати аргументи та замовчувати давно оприлюднені контраргументи - це не об'єктивність і не історизм. Це - ганьба.
Так само непристойним методом автори захищають термін "Велика Вітчизняна війна" . Вони визнають, що він народився не в народі, але терміни "виробляє сама наука". І додають, що цей термін безроздільно панував в радянський історіографії. Проте його виробила зовсім не наука. Вперше він з'явився у передовій статті газети "Правда" від 23 червня 1941, автором якої був Омелян Ярославський , що має таке ж відношення до науки, як Сталін до гуманізму. Термін Ярославського безроздільно панував тому, що цензура не пропустила б ніякого іншого. Посилатися на таке панування - це просто моветон.
А тепер, читачу, згадайте початок статті та задайте собі питання:"qui prodest така методологія?"
Отож про методологію і поведемо розмову, причому мушу зізнатися, що я лишаюся багато в чому прихильником ленінської методології (не плутати з ідеологією), зокрема, вважаю абсолютно правильною думку Леніна про те, що завжди треба ставити питання "qui prodest?" - "кому вигідно?". Також зізнаюся, що єдине, в чому згоден з авторами, так це в тому, що головними принципами методології повинні бути об'єктивність та історизм.
Сталося так, що вперше я відкрив цю книгу на с.96-97 та прочитав таке:" Репресії та депортації сталінського режиму не можна виправдати. Але чому вважається законною та виправданою підготовка ОУН до збройного повстання проти законної та легітимної влади?" Законна та легітимна - це одне і теж саме, автори просто не знають історичної термінології та, головне, нічого не бажають знати про повстання голландців проти законної влади Філіппа ІІ, американців проти законної влади Георга ІІІ, боротьбу ірландців проти законної влади тієї ж таки Англії, угорців, чехів та багатьох інших народів проти легітимної влади австрійського імператора - прикладів багато. ( До речі, як бути з повстанням Богдана Хмельницького проти легітимного короля та законно обраного сейму?)
Трохи раніше (с 93) стверджується, що законність та легітимність радянської влади ствердило населення Західної України "своєю активною участю у виборах". Хіба обидва професори не знають, ЯК проводилися радянські вибори? Виходить, що вони й досі вважають законними "вибори" одного депутата з одного кандидата…
Історизм та об'єктивність полягають в тому, що Радянський Союз був тоталітарною державою, де будь-яка форма захисту своїх ідей, окрім опору зі зброєю в руках, була абсолютно неможлива.
Автори вважають - і повторюють це кілька разів - що сталінські репресії були спровоковані націоналістами (с 114 та багато інших). Вони навіть пишуть "Влада ЗМУШЕНА(!) (виділено мною -К.К.) була реагувати на антидержавні, протиправні дії…". По-перше, залишається довести, що це ОУН спровокувала Леніна на декрет про розстріл селян-заручників, якщо залізничну колію не розчистять від снігу, та на наказ забирати в селян України вдвічі більше хліба, аніж встановлено продрозкладкою (а продрозкладка - це всі надлишки. Я часто задавав своїм учням питання: "Що це - вдвічі більше, ніж всі надлишки?", а вони без підказок відповідають: " Голодомор"); або що запровадження у 1938 році машини-душогубки (автор винаходу - завгосп Московського Управління НКВС Берг) сталося тому, що "влада змушена реагувати на протиправні дії" - бо через провокації ворогів народу вже й куль не вистачало.
По-друге, на с 51-52 автори гостро критикують Центральну Раду за те, що вона не підтримала Жовтневу Революцію та почала роззброювати Червону Гвардію, заарештовувати більшовиків…Отже, коли готується повстання проти комуністів - це протиправні дії. Коли самі більшовики повстають - це законна революція. Сталін, аби запобігти повстанню, масово знищує людей - це він змушений реагувати "на антидержавні дії". Центральна Рада, аби запобігти повстанню, роззброює та арештовує - цього ніяк не можна! Чудова методологія та яка ж об'єктивна… Цю методологію застосовували усі тирани усіх часів та народів - моя влада законна, бо так записано у прийнятих мною самим законах, отож я маю право знищувати тих, хто проти. Будь слухняним рабом - і нічого з тобою не станеться.
До речі, в тому документі, який автори вважають відповіддю режиму на дії ОУН (с 96), йдеться про депортацію 100 тис. ПОЛЯКІВ! Історики мене зрозуміли, прфессорам пояснюю, що в ОУН НІКОЛИ НЕ БУЛО ЖОДНОГО ПОЛЯКА.
Та це ще навіть не квіточки, а бруньки. Далі професори пишуть: " Якби вони (ОУН та УПА) були загальноукраїнськими організаціями або виступали ТІЛЬКИ ЗА НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНУ ЧИ НАЦІОНАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНУ АВТОНОМІЮ ГАЛИЧИНИ, ТО, НАПЕВНО, МАЛИ Б ЯКЕСЬ ПРАВОВЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ ПІДГРУНТЯ…"
Цих слів досить - можна боротися за автономію Галичини, не можна - за незалежність усієї України… Щодо загальноукраїнської організації - то це словоблуддя, бо всі національно-визвольні повстання, як успішні, так і ті, що зазнали поразки, починалися в одному регіоні, а потім, якщо вдавалося, виходили за його межі.
Відповідно до своєї методології автори засуджують демонстрацію ветеранів ОУН в Києві у таких словах: "То ж які моральні підстави мали представники ОУН - УПА проводити демонстрацію в Києві, для визволення якого від фашистів вони абсолютно нічого не зробили?".
Моя ж методологія підказує мені, що звільняти Київ довелося тому, що фашисти його захопили. А захопили тому, що у фланг захисникам Києва вдарив Гудеріан. А він зміг вдарити, бо комуністи створили таємні училища для навчання німецьких танкістів та льотчиків на території СРСР (Німеччині було заборонено навчати льотчиків та танкістів). Що якби не допомога СРСР, то Німеччині знадобилося б значно більше часу, аби підготуватися до нової війни. Що пакт Молотова-Ріббентропа дав Гітлеру можливість бити своїх противників поодинці. Що Гітлер прийшов до влади, бо комуністи розкололи демократичні сили Німеччини.
Я беру в руки офіційну біографію Ернста Тельмана, написану Інститутом марксизму-ленінізму НДР та читаю промову генсека німецької компартії 20 листопада 1932 року. До призначення Гітлера канцлером залишилося 70 днів. Тельман закликає створити єдиний пролетарський фронт та перераховує, кого він хоче там бачити: "соціал-демократи, християни, ГОТОВІ ДО БОРОТЬБИ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІСТИ, члени вільних профспілок". Більшість читачів вже все зрозуміла, для професорів пояснюю, що націонал-соціалісти - це гітлерівці… Це не єдиний факт, і навіть не єдина сотня фактів - з такими "антифашистами" Гітлер міг нічого не боятися. А якби комуніст Берг не винайшов машини-душогубки, то, може, фашисти менше б знищили радянських людей. Бо самі вони не додумалися б.
З нечуваним блюзнірством автори звинувачують ОУН :" Тоді, коли весь український народ самовіддано … заліковував рани, бандерівці, продовжували …братовбивчу громадянську війну". Формулювання "весь народ" виходить з методології, що, мовляв, наші однодумці - це народ, а інші - вороги народу. Подобається це комусь, чи ні, але оунівці - частина українського народу. По-друге, якраз у цей час загороджувальні загони самовіддано боролися зі спробами українських селян втекти з районів, охоплених третім голодомором.
Але навіть не це основне. Головне - що влада і не думала дати українському народу можливості хоч якогось вибору, народ не міг висловити свою точку зору навіть з дріб'язкових питань, більше того, в умовах тотальної цензури народ і не міг сформувати свою точку зору, бо він не знав фактів. І радянська імперія крала у нас майбутнє, забороняючи найперспективніші науки, до речі, автори посилаються на " свідчення" Т.Лисенка [!] як на історичне джерело. Це той самий "народний академік", який нищив генетику та генетиків, який стверджував, що в нього під час дослідів від пари ховрашків народилося жабенятко, з насіння капусти виросла ріпа, що вівці НІКОЛИ не народжуються від овець ("овца из овцы - это чепуха") - виявляється, він у 1960 р. на пресовій конференції повідомив світову громадськість про страшні злочини ОУН, а автори вважають це достовірним історичним джерелом. Питання – чому влада для такої заяви не знайшла історика чи юриста, занадто для них складне.
Тепер я маю намір дещо змінити порядок викладення та розгляну методологію Іваненка та Якуніна за окремими її аспектами та за допомогою прикладів.
Приклади прямої неправди:
1. На с 242 без будь-яких зауважень наводиться документ з оригінальною назвою "З виступу голови українського центрального комітету ОУН В. Кубийовича з холопською вдячністю фашистським окупантам за створення дивізії буржуазно- націоналістичних головорізів СС "Галичина".
Панове "проФФесори"! Центрального комітету ОУН не існувало НІКОЛИ! А Кубийович був безпартійним. (До речі, вони його і в авторському тексті називають оунівцем).
2. На с 113 написано: "За останніми розрахунками фахівців Міністерства юстиції Польщі на території Західної України та Західної Білорусії радянські репресії 1939-41рр. охопили всього 473 тис. громадян …" Використання слова "ВСЬОГО" означає, що професори вважають цю цифру маленькою… Та цитата сфальшована. У висновку польського Мінюсту насправді сказано "473 тис. колишніх громадян Другої Речі Посполитої " - різниця величезна, бо, окрім колишніх володінь Польщі, були ще румунські, репресували також громадян тодішньої Румунії.
Оце так історія з географією! Роблять вигляд, що Буковини не існує, в такий засіб зменшують кількість жертв і називають це науковою методологією! Я не вірю і ніколи не повірю, що можна не знати таких елементарних речей. Школярі знають про приєднання Буковини до Бессарабії! Другим доказом, що неправда - свідома, є сам факт фальсифікації цитати.
Третій зразок неправди: автори запитують -" чому США та Англія …пішли на союз зі "сталінським Радянським Союзом" (лапки авторів), а не з гітлерівською Німеччиною?". З цього робиться висновок проти ОУН, проте… Історики вже регочуть, решті пояснюю: Англія оголосила війну Німеччині 3 вересня 1939р. Майже через два роки Гітлер напав на СРСР і ці країни автоматично стали союзниками. У промові 22 червня Черчилль підкреслив, що «нацизм успадкував найгірші риси комунізму» і у Англії НЕМАЄ ІНШОГО ВИХОДУ, БО У ВИПАДКУ ПЕРЕМОГИ НАД СРСР ГІТЛЕР ЗНОВУ НАПАДЕ НА БРИТАНІЮ. (До речі, цей абзац з промови Черчилля майже дослівно зівпадає з листом Гітлера до Муссоліні, яке було написано лише за день до того, тобто сер Уїнстон правильно розгадав задуми ворога. Ще через півроку Гітлер сам проголосив війну США. Отож ці три країни стали союзниками не з власної волі, а … Гітлер сам створив коаліцію проти себе.
Я міг би навести ще десятки випадків прямої неправди, але тоді не залишиться місця для інших аспектів методології авторів, зокрема для НАПІВПРАВДИ.
Два професори присвячують чотири сторінки апології В.І.Леніна як діяча, що вірно розв'язав національне питання, але аналіз його діяльності завершують …1917роком.
Просте питання - якщо Ленін НА СЛОВАХ критикує П'ятакова за україножерство, а НА ДІЛІ ставить того ж П'ятакова на чолі уряду України, НА СЛОВАХ критикує Лаціса за жорстокість, а НА ДІЛІ призначає його головою Всеукраїнської ЧК - то яка ціна словам Ілліча?
Ще приклад напівправди: автори картають підручники з історії України за те, що в них мало приділяється уваги подіям за межами України, зокрема, Курській битві. І ані слова про те, що, крім підручників з історії України існують підручники з всесвітньої історії, причому на уроках з теми "ІІ світова" обидві історії об'єднуються, учні працюють і з одним підручником, і з іншим. Це знову ж, далеко не повний перелік випадків напівправди, яку багато хто вважає гіршою за повну брехню.
Пробачте. Мало не забув найбільш ганебний випадок. Автори багато разів посилаються на документи ОДНІЄЇ ветеранської організації, як на точку зору ВСІХ ветеранів. Проте існує інша, альтернативна організація, яка визнає УПА і активістом якої був їхній покійний особистий друг, професор Черненко. Зараз вони роблять вигляд, що героя війни - рядового Черненка - не існувало на світі…
Автори порушують закон логіки "Тягар доказів". Вони цитують газетні статті радянської доби, де понаписано всяких жахів без жодних посилань на документи та питають, чому українські вчені їх не спростовують. Ні, автори повинні були навести докази, що вони не брешуть.
Якунін та Іваненко порушують наукову етику. Вони якнайдокладніше переповідають критику Леніним Троцького та Юркевича. Яке відношення мають до ОУН хоч той, хоч другий - це таємниця їхньої методології, але…Вони ані словом не згадують, що ж Юркевич та Троцький відповідали Ульянову, а вони відповідали, і відповідь Юркевича дуже сильна. Така гра в одні ворота попросту непристойна. Мабуть, у них і досі в голові не вкладається, що Ленін – не Бог, а людина і правило "якщо розповідаєш про полеміку, то треба викласти погляди обох сторін" поширюється і на Леніна з його опонентами.
Так само, роблячи екскурс в історію XVII-XVIII ст. та картаючи Мазепу за "зраду" (с 19), автори неначе навмисно обирають тільки ті аргументи, які повністю спростував М.Ю. Брайчевський. Висувати аргументи та замовчувати давно оприлюднені контраргументи - це не об'єктивність і не історизм. Це - ганьба.
Так само непристойним методом автори захищають термін "Велика Вітчизняна війна" . Вони визнають, що він народився не в народі, але терміни "виробляє сама наука". І додають, що цей термін безроздільно панував в радянський історіографії. Проте його виробила зовсім не наука. Вперше він з'явився у передовій статті газети "Правда" від 23 червня 1941, автором якої був Омелян Ярославський , що має таке ж відношення до науки, як Сталін до гуманізму. Термін Ярославського безроздільно панував тому, що цензура не пропустила б ніякого іншого. Посилатися на таке панування - це просто моветон.
А тепер, читачу, згадайте початок статті та задайте собі питання:"qui prodest така методологія?"
Подписаться на:
Сообщения (Atom)