Останній тиждень у Дніпропетровську щодня дві-три протестні акції. Я навіть і не на всі встигаю – а вже описати всі просто неможливо, часу вистачає лише на писання листівок.
Отже, вчора день розпочався з акції на захист Будинку органної музики. В приміщені колишньої Брянської церкви, побудованої у 1913-15рр на бюджетні кошти (це важливо) розташований орган, який входить у десятку найкращих органів світу.
Претензіями Московського патріархату на цю будівлю займалися кілька судів, і всі виносили одне рішення – за законом, таке питання може бути вирішено лише на сесії обласної Ради.
Розуміючи, що навіть частина активістів РПЦ виступає проти знищення органу (двоє таких виступали на мітингу) керівництво області підписало з чекістами в рясах таємну мирову угоду, і намагалася все зробити тишком-нишком.
Але один з співробітників органного залу, не змігши пробити стіну цензури в офіційних ЗМІ, звернувся до УНП, ми витягли все на світ божий, і на мітинг з’явився увесь музичний бомонд, партії від «Свободи» до комуністів, і кілька депутатів різних рівнів.
Слід зазначити, що історія не знає випадків вдалого переносу органу до іншої будівлі, бо кожен орган проектується під конкретне приміщення, кожен орган – це сам по собі витвір мистецтва, серійних органів не буває, це вам не шарманка.
Крім того, обласна Рада працює (якщо це можна назвати працею) в приміщенні колишнього єпархіального училища, а її зал засідань – колишня церква св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Мабуть, логічніше було б почати з передачі цього майна…
Після був мітинг працівників освіти, культури та медицини. Керівництво офіційних профспілок зробило усе можливе, аби уславити «політичні сили, які нині при владі», але триба було бачити, якими схвальними вигуками зустріли рядові педагоги плакат «Геть Табачника!» та як вони розбирали листівки, які закликали до боротьби з донецькими окупантами!
Ввечері повідомляють по телефону – про вовка промовка! - об одинадцятої, на «відкритті освітнього центру», буде (вибачте на слові)Табачник.
Інформація була цілком офіційна, і, як завжди, коли приїздить щось одіозне, міська влада повідомила в останній момент, аби ми не встигли мобілізувати великі сили – не кожен зможе відпроситися з роботи. (Це «відкриття» вже переносилося через те, що …міністр… не зміг приїхати. Лапки я ставлю не випадково, бо, просто в один з корпусів Інституту післядипломної підготовки завезли нове обладнання і тепер роблять вигляд, що раніше там ніхто нічого не робив).
Кількасот освітян вишукали ще до десятої, і вони більше години стояли на ногах, чекаючи на велике цабе – а воно ще й не приїхало. Кращої агітації проти … махорки… ми не могли б й придумати.
Але задовго до початку акції, варто було комусь розгорнути державний прапор, як з’явився підполковник міліції, який почав вкручувати нам, начебто усі акції заборонено (брехав).
Взагалі ми націлилися на мирне завершення, але замість Табачника з’явився губернатор пан О.Вілкул, який почав іноземною мовою (з того часу, як Вілкул зблизився з Ахметовим, він раптом «забув» українську мову і почав висловлюватися лише російською) вихваляти турботу регіоналів про освіту (останнім часом лише в одному Дніпродзержинську закрили три українські школи), отут ми не витримали – і… і нам вдалося живими голосами заглушити потужні гучномовці. Правді рот не заткнути!
Журналісти повернулися до Вілкула спиною, а до нас – мікрофонами. Товариш підполковник намагався перешкоджати законній діяльності журналістів, а на моє зауваження, що це –карний злочин, узяв з мене письмове пояснення.
А офіційні ЗМІ намагаються створити враження, що Дніпропетровськ мовчить!
Останній тиждень у Дніпропетровську щодня дві-три протестні акції. Я навіть і не на всі встигаю – а вже описати всі просто неможливо, часу вистачає лише на писання листівок.
Отже, вчора день розпочався з акції на захист Будинку органної музики. В приміщені колишньої Брянської церкви, побудованої у 1913-15рр на бюджетні кошти (це важливо) розташований орган, який входить у десятку найкращих органів світу.
Претензіями Московського патріархату на цю будівлю займалися кілька судів, і всі виносили одне рішення – за законом, таке питання може бути вирішено лише на сесії обласної Ради.
Розуміючи, що навіть частина активістів РПЦ виступає проти знищення органу (двоє таких виступали на мітингу) керівництво області підписало з чекістами в рясах таємну мирову угоду, і намагалася все зробити тишком-нишком.
Але один з співробітників органного залу, не змігши пробити стіну цензури в офіційних ЗМІ, звернувся до УНП, ми витягли все на світ божий, і на мітинг з’явився увесь музичний бомонд, партії від «Свободи» до комуністів, і кілька депутатів різних рівнів.
Слід зазначити, що історія не знає випадків вдалого переносу органу до іншої будівлі, бо кожен орган проектується під конкретне приміщення, кожен орган – це сам по собі витвір мистецтва, серійних органів не буває, це вам не шарманка.
Крім того, обласна Рада працює (якщо це можна назвати працею) в приміщенні колишнього єпархіального училища, а її зал засідань – колишня церква св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Мабуть, логічніше було б почати з передачі цього майна…
Після був мітинг працівників освіти, культури та медицини. Керівництво офіційних профспілок зробило усе можливе, аби уславити «політичні сили, які нині при владі», але триба було бачити, якими схвальними вигуками зустріли рядові педагоги плакат «Геть Табачника!» та як вони розбирали листівки, які закликали до боротьби з донецькими окупантами!
Ввечері повідомляють по телефону – про вовка промовка! - об одинадцятої, на «відкритті освітнього центру», буде (вибачте на слові)Табачник.
Інформація була цілком офіційна, і, як завжди, коли приїздить щось одіозне, міська влада повідомила в останній момент, аби ми не встигли мобілізувати великі сили – не кожен зможе відпроситися з роботи. (Це «відкриття» вже переносилося через те, що …міністр… не зміг приїхати. Лапки я ставлю не випадково, бо, просто в один з корпусів Інституту післядипломної підготовки завезли нове обладнання і тепер роблять вигляд, що раніше там ніхто нічого не робив).
Кількасот освітян вишукали ще до десятої, і вони більше години стояли на ногах, чекаючи на велике цабе – а воно ще й не приїхало. Кращої агітації проти … махорки… ми не могли б й придумати.
Але задовго до початку акції, варто було комусь розгорнути державний прапор, як з’явився підполковник міліції, який почав вкручувати нам, начебто усі акції заборонено (брехав).
Взагалі ми націлилися на мирне завершення, але замість Табачника з’явився губернатор пан О.Вілкул, який почав іноземною мовою (з того часу, як Вілкул зблизився з Ахметовим, він раптом «забув» українську мову і почав висловлюватися лише російською) вихваляти турботу регіоналів про освіту (останнім часом лише в одному Дніпродзержинську закрили три українські школи), отут ми не витримали – і… і нам вдалося живими голосами заглушити потужні гучномовці. Правді рот не заткнути!
Журналісти повернулися до Вілкула спиною, а до нас – мікрофонами. Товариш підполковник намагався перешкоджати законній діяльності журналістів, а на моє зауваження, що це –карний злочин, узяв з мене письмове пояснення.
А офіційні ЗМІ намагаються створити враження, що Дніпропетровськ мовчить!
Комментариев нет:
Отправить комментарий