Азаров - плагиатор

Тільки що Азаров сказав про протести чорнобильців, що кілька тисяч чоловік не відбивають настроїв у суспільстві.

 За останній час я такі заяви читав вже тричі.

Автори – Бен Алі, Хосні Мубарак, Муамар Кадафі.

А протести-то у Донецьку…

Перемога

  Ми перемогли.

Сьогодні, між 9 та 10 годинами ранку Конституційний Суд України задовольнив позов лідера Української Народної партії Ю. Костенка і визнав антиконституційним закон про вивішування червоного від безневинної крові прапору КПSS.

  Ця перемога – черговий доказ, що, як і в часи Кучми, влада починає рачкувати, як тільки наштовхується на навіть слабенький опір.

  Це доводить, що не все в політиці залежить від тушок, і що в політиці, як і в житті, бувають ситуації, коли навіть велика кількість євнухів не може замінити справжніх чоловіків.

 Що нам тепер робити?

По-перше, усвідомити, що тепер усі провокації, які планували комуняки та собачники – поза законом. Закон буде 22 червня – на нашому боці.

  Це, ясна річ, не означає, що міліція буде на боці закону.

  Я просто мушу додати, що взагалі ідея якихось «шествий» (не хочу поганити українську мову) 22 червня – ця ідея така ж маразматична, як діяльність пані Вітренко.

22 виповнюється сімдесят років, як Радянський Союз, ВКП (б) та особисто товариш Сталін, вибачте на точному слові, обіс… по самісінькі вуха.

  І тільки.

Можна сперечатися, скільки літаків було спалено на аеродромах, а скільки кинули в паніці,  але це не принципово.

  Коли обділялися, тоді обділялися.

І є все ж таки на Землі справедливість.

  Слава Україні.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК. Невідомі знищили хрест на могилі захисників УНР

 У Дніпропетровську невідомі знищили хрест та вінки на могилі вояків армії Української Народної Республіки, які загинули за незалежність України у 1918-19 рр.

7 травня з ініціативи Української народної партії у Дніпропетровську провели панахиду та відновили хрест на братській могилі бійців армії УНР. Після закінчення панахиди її учасники пройшли ходою до пам’ятника Слави та поклали квіти до Вічного вогню, вшанувавши пам’ять жертв Другої світової війни. А вже вранці 10 травня хрест та вінки були знищені.

Голова Дніпропетровської обласної організації УНП Анатолій СОКОРИНСЬКИЙ назвав цей факт «актом глуму над українською історією та релігійними почуттями віруючих». Він наголосив, що це «злочин, за який 297-ю статтею Кримінального кодексу України «Наруга над могилою» передбачене покарання».

За словами СОКОРИНСЬКОГО, 6 травня до партійного офісу надійшов факс із Жовтневого райвідділу міліції, в якому покаранням погрожували за встановлення хреста. Політик підкреслив, що «хрест – неодмінний атрибут на могилі християнина, і для встановлення його жодних дозволів не потрібно».

«Ті самі люди, які закликають до толерантності, не залишають у спокої навіть мертвих борців за волю України, - обурюється голова Дніпропетровської обласної організації УНП. - Оскільки ми попереджали міліцію про можливість акту вандалізму, а у відповідь отримали погрози на свою адресу, то ми покладаємо моральну відповідальність за те, що сталося, на владні структури».

«Я не заздрю тим, хто знищував хрест: їм воздасться і в цьому житті, і в наступному», - додав представник УНП.

повернутися

Московський патріархат розперезався

У Дніпропетровську відбуваються протестні виступи проти передачі Московському патріархату Будинку органної та камерної музики, в яких об’єдналися усі реально існуючі партії та організації -  крім, ясна річ, ПР. Не знаю, чи надовго, але склався єдиний фронт від націоналістів до комуністів (для останніх виступати проти МП не дуже характерно).

   Якщо додати, що місцева влада генерує потужні хвилі дезінформації, необхідно пояснити, що й до чого.

  Будівля Миколаївської (або Брянської) церкви була задумана, як храм-пам’ятник династії Романових та особисто Миколі ІІ. Проте оголошений всенародний збір коштів провалився ( династію в 1913р. мало хто вже любив настільки, аби віддавати своє) і її побудували за державний кошт.

  На початку 1980х , коли вже почалася підготовка до святкування 1000ліття хрещення Русі МП запропонували повернути цей храм, але ЦЕРКВА ВІДМОВИЛАСЯ, відкрито мотивуючи це тим, що на реставрацію потрібні великі кошти.

   Тоді, після реставрації, будівля перетворилася на культурний центр міста, де фірма «Зауєр» побудувала один з кращих в світі органів.

   Коли ж реставрацію на державний кошт було завершено,  церква почала вимагати повернення, водночас ведучі агітацію,   що орган – це, мовляв, не наша культура.

   Попервах, культура вигравала усі процеси, бо в Указі Президента про повернення культових будівель йде формула, яка, на думку багатьох юристів, виключає об’єкти культури та, до того ж, Указ стосується лише державної власності, а не комунальної. (До речі, коли мусульмани заявили претензії на мечеть, то їм відповіли, що Указ втратив силу).

   Але, скориставшись відсутністю директора, керівництво обласної ради уклало з МП мирову угоду, де, як кажуть юристи, порушень закону більше, аніж рядків, та яким будівля передається у власність релігійній громаді (хоча якраз у власності вона ніколи й не була – церква була лише утримувачем) та великий шмат землі, до якого церква взагалі не мала відношення. Водночас було прийнято рішення закрити кілька лікарень, частина цих приміщень передається МП, а губернатор О.Вілкул заявив, що місту стільки непотрібно (хоча хворі, що лежать в коридорах у зв’язку з відсутністю місця в палатах – звичайне явище в нашому місті).

 Почалися, як я вже сказав, виступи протесту, а влада  почала брехати. Головним базікалом виступає заступник Голови обласної Ради А. Шибко. 23 березня він скликав пресову конференцію, де повідомив, що орган буде перенесено в інший будинок, а відповідаючи на питання – що є експертний висновок фірми Зауєр про неможливість такого переносу, не заперечуючи існування такого документу, заявив, що фірма згодна.

  Велика перевага брехні перед правдою полягає в тому, що для спростування брехні, проголошеної сьогодні, треба витратити час.

  В даному конкретному випадку, аби з'ясувати, що в словах депутата немає жодного слова правди, знадобився тиждень.

   Твердження, що орган можна перенести, спростоване ДРУГИМ листом фірми Зауєр та висновками професора Національної академії музики Г.Булибенко та зав. кафедрою органу та клавесину Російської музичної академії ім. .Гнесина проф.. О. Фисейсько.

   Булибенко ж спростувала твердження регіонала про успішний досвід переносу органу в Сумах – насправді орган в Сумах практично повністю втратив свій звук.

    Влада також стверджує, начебто існує угода, де сказано, що релігійна громада зобов’язалася не чіпати орган десять років… Юристи кажуть, що ця угода не має юридичної сили, крім того, при передачі Преображенського собору московська церква зобов’язалася шанувати статус пам’ятника історії та архітектури, що не завадило їй знищити унікальні фрески і органи заплющили на вандалізм (це ж не бюст Сталіна).

     Нарешті, хтось відправив генеральному директорові фірми Зауєр електронного листа, начебто від імені Голови обласної Ради Удода, але БЕЗ ЖОДНИХ РЕКВІЗИТІВ ТА ПІДПИСУ, та витриманого в образливому тоні, в якому, з одного боку, стверджувалося – « у нас немає плану переносу органу», з іншого  -  автор ВИМАГАВ ВІД ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ВЕЛИКОЇ ФІРМИ, АБИ ТОЙ НЕ КАЗАВ РЕЧЕЙ, ОБЛАСНІЙ РАДІ НЕВИГІДНИХ.

     Таким чином, фірму  було повідомлено про відсутність в Україні свободи слова. Можна не сумніватися, що образливий тон листа належним чином поцінують в ділових колах Німеччини, де до такого не звикли.   

  Пікантність ситуації полягає в тому, що будинок обласної Ради – це також колишня церковна будівля, а зал засідань – колишня церква св.. Віри,  Надії, Любові та матері їх Софії.

Коли я задав панові-товаришеві Шибко питання – то коли ж передадуть цей храм, він почав сміятися, що, мовляв, обласній раді допомагають святі (святі допомагають грабувати народ? )

  Але я не жартував і не жартую.

  Усі аргументи на користь передачі Брянської церкви ще в більший мірі стосуються будинку обласної ради.

Жарт чи зондаж?

  Вчора, 1 квітня, досить солідне видання  http://politics.comments.ua/2011/04/01/243489/v-ukraine-ischeznet-dve-oblasti.html , досі в безглуздих жартах не помічене, посилаючись на джерело в Мінюсті, видало інформацію про злиття Волинської та Рівненської області, ліквідацію Кіровоградської та злиття деяких районів на Одещині.  Сьогодні увесь Інтернет гудить, що це, мовляв, першоквітневий жарт. Мало хто звертає увагу, що у тексті «спростування» одеського губернатора йдеться ТІЛЬКИ про те, що об’єднання одеських районів не буде http://www.segodnya.ua/news/14237818.html , ПОКИ НЕ ПОРАДЯТЬСЯ З ЛЮДЬМИ (тобто і в цьому відношенні йдеться не так про спростування, як про уточнення). Мінюст поки що нічого не спростував, губернатори інших областей також.

  У нас, до речі, останнім часом розвинулося цікаве явище – заголовок не відповідає змістові матеріалу, причому дуже не відповідає – наприклад, Матвійчук каже «мы не можем укрупнять районы, не посоветовавшись с людьми и не разъяснив им пользу от этого» - а в усіх заголовках – що не буде укрупнення ОБЛАСТЕЙ, що, м’яко кажучи, не одне й те ж. Це – розрахунок на тих, хто читає «по діагоналі»

  Тому я вважаю можливим обговорити  гіпотезу – проект існує та його вкинули в ЗМІ для зондажу суспільної думки. Це тим більше вірогідно, що всі раніш озвучені проекти стосувалися укрупнення областей західної та центральної України, тобто явно переслідували мету зменшити кількість обласних рад, де партія брехіонів не може мати більшості.

 У цьому плані цікавою є ідея зробити столицею новооб’єднаної області маленький Острог (15 тис. населення). Це можна дуже красиво подати – аби не ображати мешканців колишніх обласних центрів, ми переносимо столицю в  центр області, але в таких маленьких містах буде дуже важко організувати протесті під вікнами губернатора, обласної виборчої комісії, чи обласної Прокуратури.

 Крім того, при всіх проектах об’єднання «маленьких» областей (в США є маленькі штати, в Німеччині – маленькі землі, і ніхто не вмер) – начебто не враховується (насправді дуже враховується) досвід ліквідації Кам’янець-Подільської області.

  У Кам’янці, після того, як він втратив статус обласного міста, культурне життя – до того дуже потужне – занепало.

  Нагадати вам, у якої політичної сили при словах «українська культура» лапи тягнуться до бейсбольної біти, чи самі знаєте?   

Про справу Гонгадзе

У зв'язку з чисельними матеріалами, ( наприклад http://www.zn.ua/online/articles/78393#article) , які нагадують, що на плівках Мельниченко немає прямого наказу Кучми, Литвина або когось іншого вбити Г. Гонгадзе, нагадаю те, що писав десятки разів: у таких справах ПРЯМИХ наказів в таких випадках ніхто ніколи не віддає. Ще в 1170 році англійській король Генріх, дізнавшись про те, архієпископ Томас Беккет відлучив від церкви двох «орлів без совісті і честі», сотворив : «Невже ніхто не звільніть мене від цього попа» -  після чого Беккета вбили. У 1963 році один з босів мафії, не переймаючись присутністю свідків, сказав, повернувшись до екрану, з якого виступав Дж.Ф. Кеннеді «Вийміть камінь з мого чобота». Саме ця «родина» мафії була «дахом» для ресторану Джека Рубі. Президента застрелили, затримали Лі Харві Освальда, а Джек Рубі спокійнісінько пройшов через охорону з 300 копів і застрелив самого Освальда.

  Так що прямих наказів не могло й бути.

Дніпропетровськ протестний

Останній тиждень у Дніпропетровську щодня дві-три протестні акції. Я навіть і не на всі встигаю – а вже описати всі просто неможливо, часу вистачає лише на писання листівок.  

 

Отже, вчора день розпочався з акції на захист Будинку органної музики. В приміщені колишньої Брянської церкви, побудованої у 1913-15рр на бюджетні кошти (це важливо) розташований орган, який входить у десятку найкращих органів світу.

 

 Претензіями Московського патріархату на цю будівлю займалися кілька судів, і всі виносили одне рішення – за законом, таке питання може бути вирішено лише на сесії обласної Ради.

 Розуміючи, що навіть частина активістів РПЦ виступає проти знищення органу (двоє таких виступали на мітингу) керівництво області підписало з чекістами в рясах таємну мирову угоду, і намагалася все зробити тишком-нишком.

Але один з співробітників органного залу, не змігши пробити стіну цензури в офіційних ЗМІ, звернувся до УНП, ми витягли все на світ божий, і на мітинг з’явився увесь музичний бомонд, партії від «Свободи» до комуністів, і кілька депутатів різних рівнів.

   Слід зазначити, що історія не знає випадків вдалого переносу органу до іншої будівлі, бо кожен орган проектується під конкретне приміщення, кожен орган – це сам по собі витвір мистецтва, серійних органів не буває, це вам не шарманка.

 Крім того, обласна Рада працює (якщо це можна назвати працею) в приміщенні колишнього єпархіального училища, а її зал засідань – колишня церква св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Мабуть, логічніше було б почати з передачі цього майна…

  Після був мітинг працівників освіти, культури та медицини. Керівництво офіційних профспілок зробило усе можливе, аби уславити «політичні сили, які нині при владі», але триба було бачити, якими схвальними вигуками зустріли рядові педагоги плакат «Геть Табачника!» та як вони розбирали листівки, які закликали до боротьби з донецькими окупантами!   

 

  Ввечері повідомляють по телефону – про вовка промовка! - об одинадцятої, на «відкритті освітнього центру», буде (вибачте на слові)Табачник.

 Інформація була цілком офіційна, і, як завжди, коли приїздить щось одіозне, міська влада повідомила в останній момент, аби ми не встигли мобілізувати великі сили – не кожен зможе відпроситися з роботи. (Це «відкриття» вже переносилося через те, що …міністр… не зміг приїхати. Лапки я ставлю не випадково, бо, просто в один з корпусів Інституту післядипломної підготовки завезли нове обладнання і тепер роблять вигляд, що раніше  там ніхто нічого не робив).

  Кількасот освітян вишукали ще до десятої, і вони більше години стояли на ногах, чекаючи на велике цабе – а воно ще й не приїхало. Кращої агітації проти … махорки… ми не могли б й придумати.

   Але задовго до початку акції, варто було комусь розгорнути державний прапор, як з’явився підполковник міліції, який почав вкручувати нам, начебто усі акції заборонено (брехав).

  

 Взагалі ми націлилися на мирне завершення, але замість Табачника з’явився губернатор пан О.Вілкул, який почав іноземною мовою (з того часу, як Вілкул зблизився з Ахметовим, він раптом «забув» українську мову і почав висловлюватися лише російською) вихваляти турботу регіоналів про освіту (останнім часом лише в одному Дніпродзержинську закрили три українські школи), отут ми не витримали – і… і нам вдалося живими голосами заглушити потужні гучномовці. Правді рот не заткнути!

 Журналісти повернулися до Вілкула спиною, а до нас – мікрофонами. Товариш підполковник намагався перешкоджати законній діяльності журналістів, а на моє зауваження, що це –карний злочин, узяв з мене письмове пояснення.

   А офіційні ЗМІ намагаються створити враження, що Дніпропетровськ мовчить!

Останній тиждень у Дніпропетровську щодня дві-три протестні акції. Я навіть і не на всі встигаю – а вже описати всі просто неможливо, часу вистачає лише на писання листівок.  

 

Отже, вчора день розпочався з акції на захист Будинку органної музики. В приміщені колишньої Брянської церкви, побудованої у 1913-15рр на бюджетні кошти (це важливо) розташований орган, який входить у десятку найкращих органів світу.

 

 Претензіями Московського патріархату на цю будівлю займалися кілька судів, і всі виносили одне рішення – за законом, таке питання може бути вирішено лише на сесії обласної Ради.

 Розуміючи, що навіть частина активістів РПЦ виступає проти знищення органу (двоє таких виступали на мітингу) керівництво області підписало з чекістами в рясах таємну мирову угоду, і намагалася все зробити тишком-нишком.

Але один з співробітників органного залу, не змігши пробити стіну цензури в офіційних ЗМІ, звернувся до УНП, ми витягли все на світ божий, і на мітинг з’явився увесь музичний бомонд, партії від «Свободи» до комуністів, і кілька депутатів різних рівнів.

   Слід зазначити, що історія не знає випадків вдалого переносу органу до іншої будівлі, бо кожен орган проектується під конкретне приміщення, кожен орган – це сам по собі витвір мистецтва, серійних органів не буває, це вам не шарманка.

 Крім того, обласна Рада працює (якщо це можна назвати працею) в приміщенні колишнього єпархіального училища, а її зал засідань – колишня церква св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Мабуть, логічніше було б почати з передачі цього майна…

  Після був мітинг працівників освіти, культури та медицини. Керівництво офіційних профспілок зробило усе можливе, аби уславити «політичні сили, які нині при владі», але триба було бачити, якими схвальними вигуками зустріли рядові педагоги плакат «Геть Табачника!» та як вони розбирали листівки, які закликали до боротьби з донецькими окупантами!   

 

  Ввечері повідомляють по телефону – про вовка промовка! - об одинадцятої, на «відкритті освітнього центру», буде (вибачте на слові)Табачник.

 Інформація була цілком офіційна, і, як завжди, коли приїздить щось одіозне, міська влада повідомила в останній момент, аби ми не встигли мобілізувати великі сили – не кожен зможе відпроситися з роботи. (Це «відкриття» вже переносилося через те, що …міністр… не зміг приїхати. Лапки я ставлю не випадково, бо, просто в один з корпусів Інституту післядипломної підготовки завезли нове обладнання і тепер роблять вигляд, що раніше  там ніхто нічого не робив).

  Кількасот освітян вишукали ще до десятої, і вони більше години стояли на ногах, чекаючи на велике цабе – а воно ще й не приїхало. Кращої агітації проти … махорки… ми не могли б й придумати.

   Але задовго до початку акції, варто було комусь розгорнути державний прапор, як з’явився підполковник міліції, який почав вкручувати нам, начебто усі акції заборонено (брехав).

  

 Взагалі ми націлилися на мирне завершення, але замість Табачника з’явився губернатор пан О.Вілкул, який почав іноземною мовою (з того часу, як Вілкул зблизився з Ахметовим, він раптом «забув» українську мову і почав висловлюватися лише російською) вихваляти турботу регіоналів про освіту (останнім часом лише в одному Дніпродзержинську закрили три українські школи), отут ми не витримали – і… і нам вдалося живими голосами заглушити потужні гучномовці. Правді рот не заткнути!

 Журналісти повернулися до Вілкула спиною, а до нас – мікрофонами. Товариш підполковник намагався перешкоджати законній діяльності журналістів, а на моє зауваження, що це –карний злочин, узяв з мене письмове пояснення.

   А офіційні ЗМІ намагаються створити враження, що Дніпропетровськ мовчить!