У Дніпропетровську відбуваються протестні виступи проти передачі Московському патріархату Будинку органної та камерної музики, в яких об’єдналися усі реально існуючі партії та організації - крім, ясна річ, ПР. Не знаю, чи надовго, але склався єдиний фронт від націоналістів до комуністів (для останніх виступати проти МП не дуже характерно).
Якщо додати, що місцева влада генерує потужні хвилі дезінформації, необхідно пояснити, що й до чого.
Будівля Миколаївської (або Брянської) церкви була задумана, як храм-пам’ятник династії Романових та особисто Миколі ІІ. Проте оголошений всенародний збір коштів провалився ( династію в 1913р. мало хто вже любив настільки, аби віддавати своє) і її побудували за державний кошт.
На початку 1980х , коли вже почалася підготовка до святкування 1000ліття хрещення Русі МП запропонували повернути цей храм, але ЦЕРКВА ВІДМОВИЛАСЯ, відкрито мотивуючи це тим, що на реставрацію потрібні великі кошти.
Тоді, після реставрації, будівля перетворилася на культурний центр міста, де фірма «Зауєр» побудувала один з кращих в світі органів.
Коли ж реставрацію на державний кошт було завершено, церква почала вимагати повернення, водночас ведучі агітацію, що орган – це, мовляв, не наша культура.
Попервах, культура вигравала усі процеси, бо в Указі Президента про повернення культових будівель йде формула, яка, на думку багатьох юристів, виключає об’єкти культури та, до того ж, Указ стосується лише державної власності, а не комунальної. (До речі, коли мусульмани заявили претензії на мечеть, то їм відповіли, що Указ втратив силу).
Але, скориставшись відсутністю директора, керівництво обласної ради уклало з МП мирову угоду, де, як кажуть юристи, порушень закону більше, аніж рядків, та яким будівля передається у власність релігійній громаді (хоча якраз у власності вона ніколи й не була – церква була лише утримувачем) та великий шмат землі, до якого церква взагалі не мала відношення. Водночас було прийнято рішення закрити кілька лікарень, частина цих приміщень передається МП, а губернатор О.Вілкул заявив, що місту стільки непотрібно (хоча хворі, що лежать в коридорах у зв’язку з відсутністю місця в палатах – звичайне явище в нашому місті).
Почалися, як я вже сказав, виступи протесту, а влада почала брехати. Головним базікалом виступає заступник Голови обласної Ради А. Шибко. 23 березня він скликав пресову конференцію, де повідомив, що орган буде перенесено в інший будинок, а відповідаючи на питання – що є експертний висновок фірми Зауєр про неможливість такого переносу, не заперечуючи існування такого документу, заявив, що фірма згодна.
Велика перевага брехні перед правдою полягає в тому, що для спростування брехні, проголошеної сьогодні, треба витратити час.
В даному конкретному випадку, аби з'ясувати, що в словах депутата немає жодного слова правди, знадобився тиждень.
Твердження, що орган можна перенести, спростоване ДРУГИМ листом фірми Зауєр та висновками професора Національної академії музики Г.Булибенко та зав. кафедрою органу та клавесину Російської музичної академії ім. .Гнесина проф.. О. Фисейсько.
Булибенко ж спростувала твердження регіонала про успішний досвід переносу органу в Сумах – насправді орган в Сумах практично повністю втратив свій звук.
Влада також стверджує, начебто існує угода, де сказано, що релігійна громада зобов’язалася не чіпати орган десять років… Юристи кажуть, що ця угода не має юридичної сили, крім того, при передачі Преображенського собору московська церква зобов’язалася шанувати статус пам’ятника історії та архітектури, що не завадило їй знищити унікальні фрески і органи заплющили на вандалізм (це ж не бюст Сталіна).
Нарешті, хтось відправив генеральному директорові фірми Зауєр електронного листа, начебто від імені Голови обласної Ради Удода, але БЕЗ ЖОДНИХ РЕКВІЗИТІВ ТА ПІДПИСУ, та витриманого в образливому тоні, в якому, з одного боку, стверджувалося – « у нас немає плану переносу органу», з іншого - автор ВИМАГАВ ВІД ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ВЕЛИКОЇ ФІРМИ, АБИ ТОЙ НЕ КАЗАВ РЕЧЕЙ, ОБЛАСНІЙ РАДІ НЕВИГІДНИХ.
Таким чином, фірму було повідомлено про відсутність в Україні свободи слова. Можна не сумніватися, що образливий тон листа належним чином поцінують в ділових колах Німеччини, де до такого не звикли.
Пікантність ситуації полягає в тому, що будинок обласної Ради – це також колишня церковна будівля, а зал засідань – колишня церква св.. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
Коли я задав панові-товаришеві Шибко питання – то коли ж передадуть цей храм, він почав сміятися, що, мовляв, обласній раді допомагають святі (святі допомагають грабувати народ? )
Але я не жартував і не жартую.
Усі аргументи на користь передачі Брянської церкви ще в більший мірі стосуються будинку обласної ради.
